Тема: Спадкове право

План:

1. Поняття спадкового права

З огляду на те, що регулювання відносин спадкування за новим ЦК має істотні особливості порівняно з Кодексом 1963 р., розгляд положень книги шостої Цивільного кодексу представляє значний як науковий так і практичний інтерес.

Саття 1216 Цивільного кодексу України дає таке визначення поняттю спадкування. - “Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)” Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

Існування цієї статті (і всієї шостої книги) в Цивільному кодексі не викликає сумнівів. Адже життя кожної людини не вічне. Настає час, коли людина помирає, залишаючи після себе не лише память, а й певні речі, кошти тощо. Постає питання про долю цього майна. Її вирішують згідно з нормами спадкового права.

Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Що стосується спадкового законодавства то це сукупність правових актів, що містять правові норми, що регулюють суспільні відносини, що виникають у зв”язку з відкриттям спадщини, її охороною, здійсненням, оформленням та захистом спадкових прав.

Основні норми спадкового права знайшли своє відображення в ЦК України в книзі 6 ”Спадкове право”(ст.1216-1308) .

Серед інших джерел спадкового права чільне місце посідають спеціальні нормативні акти, які визначають порядок діяльності нотаріальних органів, зокрема, Закон України від 2 вересня 1993 року “Про нотаріат”, та відповідні інструкції, що регулюють порядок вчинення нотаріальних дій. Наприклад, “Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року (із наступними змінами та доповненнями), “Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 18\5, “Порядок посвідчення заповітів та доручень прирівнювальних до нотаріально посвідчених”, затверджений постановою Кабміну України від 15 червня 1994 року, “Положення про державний нотаріальний архів”, затверджено наказом МЮУ від 7 лютого 1994 року № 8\5.

Окремі норми про особливості спадкування після смерті учасників господарських товариств містяться в законодавчих актах, які визначають правове становище юридичних осіб. Положення щодо спадкування знайшли своє відображення і в законі про інтелектуальну власність, в житловому і земельному законодавстві.

Важливе значення для правильного застосування норм спадкового законодавства і вирішення судових спорів, які виникають при спадкуванні майна, мають постанови Пленуму ВСУ від 24 червня 1983 року (зі змінами) “Про практику розгляду судами України справ про спадкування” та від 31 січня 1992 року (зі змінами) “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні”.

Законодавство про спадкування має комплексний характер. Незважаючи на те, що в спадковому законодавстві чинне місце посідають норми саме цивільного права, воно включає в себе і відповідні новелли процесуального права, а також фінансового, комерційного, земельного та інших галузей права.

Спадкове право як підгалузь права має і свої властиві лише цій підгалузі основні правові засади регулювання суспільних відносин. Серед науковців не має єдності стосовно коло принципів, які складають систему спадкового права. Деякі фахівці безмежно розширяють їх число, інші відмовляють у визнанні деяких традиційних принципів. З огляду на висловлені думки, наведені нижче принципи можна розглядати лише як одні із можливих.

1. Принцип універсальності спадкового наступництва. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину де б вона не була і в чому б не полягала, чи складалася б виключно з прав, чи виключно з обов”язків. Предметом універсального наступництва є вся сукупність прав та обов”язків правопопередника, які переходять до його правонаступників. Проте, враховуючи норму статті 1282 ЦК України, якою встановлено, що спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину, ряд сучасних юристів вважають, що в цьому випадку діє принцип сингулярності, а не універсальності. Адже зобов”язання спадкодавця можуть перевищувати його майно. А спадкоємці успадкувавши всі права останнього, майнові обов”язки успадковують в межах вартості майна одержаного у спадщину.

2. Принцип свободи заповіту. Він полягає в тому, що спадкодавець сам вирішує, як скласти заповіт і чи складати його взагалі. Саме спадкодавець визначає коло своїх спадкоємців, серед яких він може назвати не лише своїх близьких та родичів, а й будь яку сторонню фізичну чи юридичну особу або державу. Вираз і зміст волі спадкодавця цілком залежить від нього самого.

3. Принцип захисту прав обов”язкових спадкоємців. Саме в цьому принципі втілюється соціально-забезпечувальна функція спадкування Право власності. Спадкове право. Навчальний посібник. Ю.О.Заіка, В.М.Співак. К., 2000 – с.76 . Держава ніколи не погодиться з тим, щоб за наявності спадкового майна заповідача особи, яких спадкодавець утримував чи повинен був утримувати за свого життя, виявилися залишеними на призволяще після його смерті. Цей принцип перебуває в єдності з попереднім. Вони урівноважують один одного, і визначення їх оптимального співвідношення є важливим завданням законодавця.

4. Принцип сімейно-родинного характеру спадкування. Коло спадкоємців за законом визначає законодавець, виходячи із ступеню родинності та сімейних відносин.

5. Принцип послідовності закликання до спадкування, за умови відсутності спадкоємців першої черги.

6. Принцип рівності прав спадкоємців, які закликаються до спадщини за законом. Незалежно від віку, статі, родинних чи сімейних зв”язків, соціального становища, спадкоємці однієї черги отримують спадщину в рівних частках.

Як і будь-які