Вся діяльність суб'єктів (посадових осіб, державних органів, приватних юридичних осіб, громадських організацій і гро-мадян) зводиться до певних етапів або стадій процесу засто-сування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії (етапи) пра-возастосувальної діяльності.

В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших — шість стадій.

Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:

1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встанов-лення юридично значимих фактів і їх оцінка;

2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;

3) перевірка справжності і правильності тексту, визначен-ня меж дії та юридичної сили правової норми;

4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;

5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивіду-альному акті застосування правових норм;

6) доведення цього рішення до суб'єктів, яких вони стосу-ються, і його виконання, використання або дотримання.

Разом із тим потрібно підкреслити, що залежно від спе-цифіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть зміню-ватись. Наприклад, для слідчого першим етапом застосу-вання норм права може бути збір, оцінка і закріплення до-казів по справі. В цивільних і господарських справах віднос-но угод першим етапом застосування правових норм буде аналіз і вивчення договірних зобов'язань або угод, які за-ключались між суб'єктами. В трудових правовідносинах — це, можливо, вивчення умов контракту, якщо він заключався. Свою особливість має прийняття адміністративних рішень, які приймають на підставі різноманітної інформації і повинні враховувати потреби, інтереси і правові наслідки того чи іншого рішення.

Таким чином, механізм застосування правових норм вклю-чає в себе діючу систему права і законодавства; правові прин-ципи, які відповідають соціальному призначенню правової дер-жави і громадянського суспільства; систему суб'єктів правозастосувальної діяльності, їх професійну правосвідомість і пра-вову культуру, які виступають від імені держави або уповно-важені державною владою; стадії процесу застосування пра-вових норм; індивідуально-правові акти по реалізації і конк-ретизації правового регулювання суспільних відносин, що на-правлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб'єктів суспільних відносин.

Застосування правових норм має організуючий техніко-юридичний аспект. В зв'язку з цим воно виступає у вигляді професійної діяльності юристів, адміністрації підприємств і організацій, яка має творчий характер і направлена на реалі-зацію нормативно-правових актів. Ця професійна діяльність здійснюється в спеціальних процедурно-процесуальних фор-мах, які закріплені в діючому законодавстві. Сюди відно-ситься пізнання і аналіз справ, збирання і оцінка доказів, процедура винесення рішень і т.п.

В юридичній літературі одні спеціалісти першу стадію засто-сування правових норм називають: «Вивчення фактичних да-них і обставин справи — основна стадія застосування право-вих норм» (Ю.Н.Бро). Інші вважають, що процес встановлен-ня фактичних даних і вибір правової норми — це по суті єди-ний і нерозривний процес (П.О.Недбайло). Треті з позицій управлінської діяльності вважають, що це збирання і оцінка інформації, яка необхідна для прийняття рішень (С.С. Алєксєєв).

Такий підхід свідчить про те, що для різних державних органів і посадових осіб ця діяльність має різні відтінки і значення. Всю цю діяльність можна назвати як спеціальне пізнання фактичних обставин справи. Юридичне пізнання має ціленаправлений характер по вивченню, збиранню, ана-лізу фактичних обставин справи в зв'язку з практичними завданнями. Воно має локальний характер і обмежені зав-дання — вирішення конкретних справ і конкретизація пра-вового регулювання, а не вивчення закономірностей і суті державно-правових явищ. Цей вид пізнання характеризується особливими прийомами (методами), формами встановлен-ня фактів, які регламентуються законодавством.

Правове пізнання складається із двох головних різновидів: 1) пізнання правових норм — юридична основа застосуван-ня права; 2) пізнання фактичних обставин справи — фак-тична основа справи. Правове пізнання може бути безпосереднім і опосередкованим. Наприклад, районний суд, роз-глядаючи справу про розподіл житлового будинку, виїжд-жає на місце його знаходження, безпосередньо оцінює, ана-лізує, а потім в судовому засіданні приймає рішення. Сюди можна віднести і слідчий експеримент і т.п. Ці два види пізнання доповнюють одне інше. їх застосування залежить від потреб конкретних справ. Найбільшу ефективність має поєднання цих двох форм пізнання.

В процесі застосування правових норм вивчаються факти минулого (в ретроспективі) і сучасні, а можливо і ті, які наступили після вчинення правопорушення, в тому числі особа правопорушника, сімейний стан, стан здоров'я, пра-цездатність тощо. Всі обставини можна поділити на три групи:

1) обставини, що вказані в нормі права і мають вирішаль-не юридичне значення. Їх можна назвати прямими обстави-нами. Тому під юридичними фактами слід розуміти ті об-ставини, з якими закон пов'язує юридичні наслідки, а не тільки ті, які визивають виникнення, зміну чи припинення конкретних правовідносин;

2) обставини, із наявністю чи відсутністю яких норма не пов'язує певні юридичні наслідки в формі правовідносин, але які суттєво впливають на рішення. Найчастіше такі об-ставини передбачені в інших нормативних актах;

3) обставини, які мають певне значення для справи, але не несуть юридичного змісту. Такі обставини не впливають на кваліфікацію, але їх вивчення обов'язкове. Наприклад, при-чини і умови, що породжують правопорушення

З юридичними фактами і обставинами справи надзвичай-но тісно пов'язані докази. Суть і призначення доказів полягає в їх здатності виступати в якості засобів встановлення обставин справи. Докази по своєму призначенню і суті яв-ляються в основному однаковими в усіх сферах застосуван-ня права. Будь-які фактичні дані, які мають властивість вста-новити обставини справи, є доказами. Розмежування доказів в окремих галузях застосування правових норм провадиться по їх процесуальній формі. Наприклад, докази в адміністра-тивному праві, судові докази тощо.

В загальнотеоретичному плані докази повинні