Законом передбачається низка вимог щодо змісту і форми бюлетенів.

Важлива роль у здійсненні контролю за дотриман-ням встановленого порядку голосування належить гро-мадськості.

Третя стадія референдного процесу завершується підбиттям підсумків голосування на референдумі.

В українському законодавстві про референдуми де-тально врегульовані порядок підбивання підсумків голо-сування, умови дійсності бюлетенів і ті вимоги, яким мають відповідати протоколи голосувань.

Визначаються недійсними бюлетені для голосування невстановленого зразка, а також бюлетені, які не містять точно встановленого рішення громадян. Якщо виника-ють сумніви щодо дійсності бюлетеня, питання ви-рішується дільничою комісією з референдуму шляхом голосування її членів (ст. 40 Закону).

Відповідна комісія з референдуму може визнати ре-зультати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення Закону про референдум (ст. 41).

Проект Закону, рішення вважається ухваленим гро-мадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, вне-сених до списків для голосування, а референдум з пи-тань дострокового припинення повноважень Верховної Ради та Президента визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше двох третин від за-гальної кількості громадян, внесених до списків для голо-сування.

Закон, прийнятий шляхом референдуму, не потребує видання спеціального акту про введення його в дію. Згідно із ст. 44 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, закони, інші рішення, прийняті референ-думом, обнародуються у встановленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у са-мому законі, рішенні не визначено інший термін.

Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

На відміну від виборчого законодавства, яке перед-бачає кілька підстав для призначення повторних вибо-рів, ст. 43 Закону про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми передбачає єдину умову, яка дає право Верхов-ній Раді призначити повторний всеукраїнський рефе-рендум — якщо під час його проведення були допущені грубі порушення Закону. Визнання ж референдуму та-ким, що не відбувся, не є умовою для призначення по-вторного референдуму. Оскільки очевидно, що грома-дян, які проігнорували голосування, не цікавить, яке рішення буде прийнято, і вони згодні підтримати будь-яке з них. З іншого боку, неучасть у референдумі може свідчити про негативне ставлення громадян до самого законопроекту. Тому будь-який результат (як позитив-ний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їх-нім волевиявленням.

5. Правові наслідки референдуму.

У Законі про референдум передбачені норми, що мають сприяти дотриманню законності при проведенні референдуму. Ст. 10 Закону встановлює можливість при-тягнення до відповідальності осіб, що перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також членів комісії з референдуму, посадових осіб, які вчини-ли підлог документів референдуму, завідомо неправиль-ний підрахунок голосів, порушили таємницю голосуван-ня або допустили інші порушення Закону. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми якого визнають конкретні міри покарання за вчинені правопорушення.

Ст. 186-4 Кодексу України про адміністративні по-рушення передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам іні-ціативної групи у збиранні підписів громадян під вимо-гою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму; видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосу-вання за іншу особу; втручання у роботу комісій з рефе-рендуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням ре-зультатів референдумів, — тягнуть адміністративну від-повідальність у вигляді накладення штрафу.

Ст. 129-1 Кримінального кодексу України передба-чає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійснен-ню громадянином права брати участь у референдумі, вести агітацію у день проведення референдуму — ка-рається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, чи штра-фом до десяти офіційно встановлених мінімальних роз-мірів заробітної плати.

Ті самі дії, вчинені членом комісії з референдуму або іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмі-рів заробітної плати.

Підлог документів референдуму, приписка, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з референдуму або іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними ро-ботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмі-рів заробітної плати.

Висновки.

Прийняття конституції шляхом референдуму звичайно супроводжується запровадженням відповідного порядку (єдиного, одного з можливих чи альтернативного) внесення до неї змін. Іншими словами, референдна форма прийняття конституції забезпечує останній якість підви-щеної «жорсткості», тобто порівняно ускладнений порядок її змін. Водночас існує думка, що конституції, прийняті шляхом референдуму, є більш досконалими у порівняні з тими, які прийняті представницькими органами, і юридична коректність конституцій залежить від сту-пеня участі політиків у процесі їх прийняття. Однак значення цієї тези не треба перебільшувати. Реалізація конституційних положень залежить не тільки від їх коректності, а значно більше від якості того соціально-політичного і економічного тла, на якому конституція має діяти.

Нерідко також стверджують, що референдна форма прийняття конституції забезпечує їй найвищий рівень легітимності у зв'язку з тим, що механізми прямої демократії, до яких віднесений референдум, є первинними і зверхніми відносно механізмів представницької де-мократії, уособлених у першу чергу парламентом. Подібні твердження нерідко дістають під-твердження в юридичних актах.

За приклад можна