Проблема позбавлення виборчих прав знову обговорювалася на другій Всеукраїнській нараді по роботі серед національних меншин (листопад 1930 р.). При цьому один з акцентів робився на необхідності приділити увагу складанню списків осіб, позбавлених виборчих прав, наголошувалось на тому, що не треба вважати цю роботу суто технічною. Зазначалося, що інструкція про вибори при її правильному застосуванні дозволяє організувати наступ на капіталістичні елементи, а обговорення зазначених списків на зборах бідноти, колгоспників, пленумах рад гарантує від будь-яких відхилень від класової суті виборчого законодавства.

Оскільки цього не було зроблено на першому етапі підготовки до виборів, треба вжити термінових заходів для перевірки складу виборчих комісій.

Учасники наради критично оцінювали факти, що мали місце під час попередніх виборів, коли частка осіб, позбавлених виборчих прав, у деяких єврейських містечках досягала 70%. Як приклад нехтування інтересами національних меншин наводилось розпорядження райвикон-кому Першотравневої районної ради М.Одеси, яке передбачало залучення до копання буряків виключно євреїв, позбавлених виборчих прав, без врахування того, що ближче до місця роботи знаходились українські села, де також проживали такі громадяни. Це дало підстави єврейському населенню звинувачувати райвиконком в антисемітизмі.

Нарада прийняла резолюцію, в якій, зокрема, зазначалось, що робота по складанню і перевірці списків осіб, позбавлених виборчих прав, має набути суспільно-політичного характеру і значення, проводитись з залученням до неї широких трудових мас. Це, на думку авторів резолюції, мало сприяти недопущенню перекручень та розширеного тлумачення інструкції про вибори; рішучій боротьбі з проявами правоопортуністичного ставлення до експлуататорських, кулацьких і спекулятивних елементів; усуненню лівацьких перегинів, які призводять до відчу-ження середняка від широкої участі у всіх етапах перевиборної кампанії. Підкреслювалось також, що при перевірці та затвердженні списків осіб, позбавлених виборчих прав, треба враховувати значні соціальні зрушення, що сталися в результаті роботи по економічному оздоровленню єврейської декласованої бідноти.

Цю резолюцію ЗО грудня 1930 p. затвердив ВУЦВК. А дещо раніше, 26 жовтня 1930 p. було розповсюджено директивний лист Наркомату юстиції УСРР «Про завдання та методи роботи міських і дільничних прокуратур». В ньому зазначалося, що одним із завдань проку-ратури в ході виборчої кампанії є забезпечення інтересів національних меншин у тих місце-востях, де вони проживають компактною масою і розпорошено. Результати виборів 1931 p. показали, що певні позитивні зрушення у цьому питанні відбулися. Вони продовжувалися і в наступні роки, хоч відновлення активного виборчого права євреїв проходило з урахуванням можливості їхньої підривної роботи.

Це становище змінилося після прийняття Конституції УРСР 1937p., яка закріпила загальне виборче право.

2. Принципи виборчого права України.

Характеризуючи вибори і референ-дум, Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої де-мократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (ст. 69). А в ст. 71 закріплено положення про те, що ви-бори до органів державної влади та органів місцевого са-моврядування є вільними і відбуваються на основі загально-го, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо-сування

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними. При цьому треба мати на увазі, що факт недієздатності, як підстава недопущення громадянина до участі у виборах, повинен бути встановлений саме судом. Наявність медичних висновків про душевну хворобу громадянина без відповід-ного рішення суду не дає юридичних підстав для позбав-лення його права голосу.

Рівень загальності виборів залежить від усіляких цен-зів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допу-щення громадян до участі у них. У сучасному світі розріз-няють віковий ценз та ценз осідлості.

Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав до-сягненням певного віку. У більшості держав він становить 18 років, як і в Україні. В деяких країнах встановлено інший віковий ценз. Так, у Бразилії, Ірані, Нікарагуа та на Кубі він дорівнює 16 рокам.

Ценз осідлості передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання у країні або на тери-торії відповідного виборчого округу протягом певного строку. Так, у Франції він становить шість місяців, а у Новій Зеландії — три місяці. Раніше велике поширення мали також майновий ценз (володіння певним майном), освітній ценз (вміння читати і писати), релігійний ценз (сповідування державної релігії) та деякі інші, які нині за-стосовуються дуже рідко.

Крім недієздатних, у деяких країнах права голосу не мають й особи, які відбувають покарання за вироком суду, військовослужбовці та особи, котрі займають певні дер-жавні посади.

Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рів-ня—від члена органу місцевого самоврядування до депу-тата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточність вирі-шення питання про зайняття виборної посади.

Проводяться й непрямі (багатоступеневі) вибори. Їх призначають, наприклад, для обрання Президента США. У цій країні виборці обирають виборщиків, які вже безпо-середньо голосують за того чи іншого кандидата у пре-зиденти. Кількість виборщиків пропорційна населенню того або іншого штату. У 1996 p. їх було 538. Голоси 379 із