підприємництвом розуміється діяль-ність, що здійснюється Її суб'єктами на власний ризик і спрямована на одержання ними прибутку. Держава зобо-в'язана сприяти розвитку підприємництва, охороняти пра-ва підприємців, не втручаючись в оперативно-господарсь-ку діяльність організацій, що займаються підприємниц-твом. Державний контроль може поширюватися лише на виконання законів та інших правових актів, які регулюють порядок здійснення підприємництва в Україні. Йдеться, зокрема, про такі нормативні акти, як Закони України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p. (з багатьма доповненнями), "Про підприємства в Україні" від 27 бе-резня 1991 р., "Про інвестиційну діяльність" від 18 ве-ресня 1991 р., "Про господарські товариства" від 19 верес-ня 1991 p.
Держава може заборонити підприємницьку діяльність у деяких сферах виробництва та торгівлі, наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів тощо. Винятки із загальних правил щодо виробництва деяких видів продукції реалізуються шляхом надання суб'єктам підприємництва спеціальних ліцензій.
Нормальному розвитку підприємницької діяльності за-важають монополізм, тобто зосередження завдяки застосу-ванню протиправних методів виробництва якогось вигід-ного виду товарів в одних руках, і недобросовісна конку-ренція, які заборонені чинним законодавством.
Важливе значення має розвиток малого підпри-ємництва, що, як правило, безпосередньо спрямоване на задоволення повсякденних потреб споживачів. Державні органи здійснюють контроль за реалізацією прав спожи-вачів.
Зазначені питання регулюються рядом законодавчих актів, серед яких насамперед треба назвати Закон України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.).
Право на працю (ст. 43) зумовлене свободою трудової діяльності людини, вільним вибором нею місця та харак-теру праці (трудової спеціалізації). Людина може зай-матися будь-яким видом трудової діяльності, а може й не брати в ній участі, оскільки Конституція забороняє використання примусової праці. Природно, що за таких умов людина має право залишити роботу в тій чи іншій організації, перейти до іншої організації, займатися індиві-дуальною трудовою діяльністю, підприємництвом, будь-якою діяльністю, що не заборонена законом.
Заборона примусової праці не поширюється на війсь-кову або альтернативну (невійськову) службу, працю, пов'язану з виконанням судового вироку або необхідну за надзвичайних умов.
Кожен власник засобів виробництва, організовуючи роботу трудового колективу або окремих працівників, зобов'язаний створити їм безпечні та здорові умови праці. Ця вимога, в першу чергу, поширюється на жінок і непов-нолітніх. Конституція і чинне законодавство захищають громадян від незаконного звільнення, несвоєчасного одер-жання винагороди за працю.
Невиконання зазначених та інших вимог щодо органі-зації роботи, передбачених законом, надає тим, хто працює, право на страйк (ст. 44). Воно передбачене не тільки українським законодавством, а й Міжнародним до-говором про економічні, соціальні та культурні права. При цьому повинні дотримуватись вимоги закону тієї країни, де проводиться страйк. Треба зазначити, що право на страйк не може мати універсального характеру, оскільки є такі сфери суспільного життя, де зупинення виробництва може призвести до небажаних наслідків, а в деяких випад-ках — до катастроф.
Право на відпочинок (ст. 45) також належить до основ-них прав людини. Положення, спрямовані на гарантування кожній людині, яка працює, цього права, закріплені у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному дого-ворі про економічні, соціальні та культурні права. У принципі право на відпочинок має кожна людина, бо це є її фізіологічною потребою. Законодавче ж регулювання цього права поширюється на людину, яка працює за тру-довим договором (контрактом). Саме вона може вимагати від роботодавця дотримання вимог закону щодо тривалос-ті робочого дня, відпочинку у вихідні та святкові дні. Усі спори щодо здійснення права на відпочинок вирішуються відповідно до настанов Кодексу законів про працю України.
Право на соціальний захист (ст. 46) передбачає широке коло питань, які держава, різні громадські організації по-винні вирішувати, щоб гарантувати людині цивілізований рівень повсякденного життя. Особливо це стосується тих, хто з огляду на похилий вік, хворобу не може забезпечити собі належні умови життя. Однак право на соціальний захист поширюється й на кожного громадянина.
У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але через поважні причини природними є винятки з цього права. У таких випадках допомогу повинні надавати держава, інші структури соці-ального захисту. При цьому критерієм надання матеріаль-ної допомоги, здійснення різноманітного за формами со-ціального захисту у багатьох випадках є офіційно встанов-лена межа малозабезпеченості, яка з 1 січня 1997 p. згідно з постановою Верховної Ради від 16 жовтня 1996 р. "Про розмір вартісної величини межі малозабезпеченості" вста-новлена в Україні у розмірі 70,9 гривні.
Поряд із загальними заходами соціального захисту іс-нують надзвичайні. Такі заходи, наприклад, передбачені Законом України від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соці-альний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор-нобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 p.)
Вдосконалення соціального захисту тих верств насе-лення, які цього потребують, — одна з найважливіших функцій демократичної, соціальної, правової держави.
Відомо, яке важливе значення для кожної людини має конституційне право на житло (ст. 47). Основною формою реалізації цього права згідно з Конституцією є придбання громадянином житла на різних підставах (побудова, придбання у власність, оренда). Водночас громадянам, які потребують соціального захисту, державні та місцеві са-моврядні органи надають житло безкоштовно або за до-ступну для них плату. Примусове позбавлення житла можливе лише на підставі закону за рішенням суду.
Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здорове довкілля (ст. 50).