Аналогічну думку висловлював і А. Ф. Коні, зазначаю-чи, що формальна справедливість не завжди прирівнюється до істинного правосуддя Кони А. Ф. Собрание сочинений. — М„ 1966. — Т. 1. — С. 343; Кони А. Ф. Избранные произведения. — М., 1959. — Т. 2. — С. 123..

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуаль-ного закону: 1) це акт, що мас найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює процедуру криміналь-ного судочинства; 3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу. Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна кла-сифікувати за різними підставами: 1) за юридичною си-лою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ Ук-раїни заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та невизначено-строкові; 6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Крім цього, кримінально-процесуальні норми як зміст кримінально-процесуального закону можуть міститися в кримінально-процесуальних, нормативно-правових актах, у комплексних нормативно-правових актах, «присвяче-них» кільком галузям права. Такими є, наприклад: Зако-ни України «Про внесення змін до Кримінально-процесу-ального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України в зв'язку з утворенням податкової міліції» СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М„ 1988. — Т. 1. — С. 50.

, «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-про-цесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства» Голос України. — 1997. — 29 жовтня., «Про внесен-ня змін і доповнень до деяких законодавчих актів Украї-ни в зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією» Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17.

Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуально-го закону є кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його наповненням, змістом — кримі-нально-процесуальна норма як структурний елемент кри-мінально-процесуального закону, права, його невіддільна частина і найголовніша одиниця.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінально-го застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки криміналь-но-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Зви-чайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, од-нак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти криміналь-но-процесуальної діяльності, що не врегульовано законо-давцем, регулюються за аналогією іншими нормами кри-мінально-процесуального закону. Наприклад, постановлен-ию вироку передує нарада суддів під керівництвом голо-вуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім (частини 1 і З ст. 325 КПК). Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка додається до справи, але оголошенню не підлягає (ч. 1 ст. 339 КПК). Водночас не врегульовано так детально дії суддів при ви-несенні ухвали в нарадчій кімнаті. Тому зазначені вище норми щодо винесення вироку за аналогією повинні за-стосовуватись і при винесенні судом ухвали в нарадчій кімнаті.

Щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не призвело до порушення принципу закон-ності, слід додержуватись низки умов:

1) передбачений процесуальним законом випадок по-винен бути подібним до того, до якого закон застосовуєть-ся за аналогією;

2) застосування закону за аналогією ні в якому разі не може вести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не пе-редбачених законом обов'язків;

3) не допускати вчинення органами слідства і дізнан-ня, прокуратурою і судом процесуальних дій, що не передбачені нормами кримінально-процесуального закону СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М„ 1988. — Т. 1. — С. 50.

.

2. Джерела кримінально-процесуального права

та їх характеристика

У правовій науці, використовується поняття "джерело права".

Норма права та джерело права — це не одне й те саме.

Норма кримінально-процесуального права — це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права — це форма юридич-ного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальний закон.

Першоджерелом; норм кримінально-процесуального права є Конституція держави. Так, у новій Конституції України (1996 року) викладено основні принципи правосуддя. Зокрема, в ній (ст. 62) вперше отримав належне юридичне оформлення та законодавче закріплення принцип презумпції невинності обвинуваченого: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не дове-дено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв'язуються на! користь обвинуваченого. Конституція визначає основні засади інституту реабілітації безневинно засуджених та встановлює, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої/незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та посадових і службових осіб (ст. 56).

Згідно зі ст. .8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми є нормами прямої дії.

Із цього випливає, що: норми Конституції мають фундаменталь-ний і концептуальний характер