2. Джерела кримінального права та їх характеристика.

Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо останні проголошені, але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства в цілому і наша власна більш як 70-ти річна історія радянської доби. Не випадково найважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародній пакт про громадянські і політичні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984), Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі (1988), Основні положення про роль адвокатів (1990).

3. Дія кримінально процесуального закону в часі, просторі щодо осіб.

Стадії кримінального процесу поряд із загальними завданнями кримінального процесу має власні завдання і особливості провадження. 8 стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) відання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження; 6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна за одною і тісно пов‘язані між собою, складають систему кримінального процесу. У 1 стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивній відповіді вони приймають рішення про порушення кримінальної справи. Після того провадиться попереднє (досудове) розслідування кримінальної справи. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий збирають, перевіряють і оцінюють докази з метою встановити, чи справді було вчинено злочин і хто його вчинив, а також з‘ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщо в результаті оцінки доказів винність обвинуваченого буде повністю доведено, органи попереднього розслідування складають обвинувальний висновок і через прокурора надсилають справу до суду. Таке розслідування називається досудовим оскільки передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ході якого знов перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, і слідчим, та їх висновки в справі. Суддя одноособово або суд колегіально в розпорядчому засідання вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла до них від прокурора, щоб встановити, чи є достатні підстави для розгляду справи по суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні обвинувачений віддається до суду і стає підсудним. У стадії судового розгляду суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і в своєму вироку вирішує питання про винність підсудного й про застосування або незастосування до нього покарання. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення й проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, не згодні з вироком, мають право оскаржити його (а прокурор – внести подання) до суду другої (касаційної) інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріали справи розглядаються в суді касаційної інстанції з метою перевірки законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого. Вирок, не оскаржений у передбачений законом строк або не скасований касаційною інстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що його постановив. Коли з‘ясовується, що вирок, який набрав законної сили, є незаконним і необґрунтованим, закон надає право деяким посадовим особам прокуратури й