Більш докладно варто зупинитися на індивідуальному прогнозуванні злочинного поводження.

Його принципами повинні бути:

- системність (суб'єкт є частиною системи);

- наступність;

- вероятностность (вероятностние прогнози щодо поводження людини називаються пропабилистическими /від лат. probabіlіc - ймовірний/);

- відносність;

- багатозначність.

2. Причини насильницької злочинності

Злочинне насильство завжди розцінювалося як саме небезпечне антигромадське явище, точніше - найскладніша сукупність таких явищ, чиє різноманіття і масштаби важко оцінити. Насильство руйнує особистість і повсякденне спілкування людей, часто роблячи життя нестерпним, розкладає моральні підвалини суспільства, перешкоджає економічному розвитку, підвищенню матеріального добробуту і духовного благополуччя, загрожує національному суверенітету і відносинам між державами. Поряд з корупцією, насильство представляє одну з головних лих у світі, в Україні особливо , оскільки тут рівень насильницької злочинності дуже високий.

Які ж причини насильницької дії? З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здійснюваних поведінських актів, які спричиняють зміни в ото-чуючому середовищі та в самій особі.

Елементарною ланкою поведінки є вчинок — одинична цілеспрямована дія, взята у нерозривій єдності суб'єктивних спонукань і соціальне значимих наслідків. Злочин — вольо-вий акт людської поведінки, що знаходиться під конт-ролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення.

Кримінально-правове поняття насильницького злочину визначається дво-ма основними категоріями — суспільної небезпеки і протиправності. До них часто додається винуватість і покаран-ня, хоча, на наш погляд, це не цілком вірно, оскільки без вини немає злочину, а покарання — наслідок, результат вчиненого злочину, а не він сам. Усвідомлення суспільної небезпеки вчи-неного чи можливість такого усвідомлення, поряд з проти-правністю, відрізняє злочинну поведінку від законослухняної. У кримінології в предмет вивчення злочину включаються, по-ряд з іншими аспектами, і його джерела — детермінанти, у то-му числі — психологічні. Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психо-логічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну небезпеку. Можна виділи-ти три основних етапи механізму злочинної поведінки:

1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. Власне поведінкою є лише заключ-ний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридич-ної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермі-нанти злочинної поведінки, необхідно розглядати і попередні етапи, тим більше, що їх розподіл досить умовний: усі компо-ненти поведінського акту рухливі, міняються місцями, окремі з них можуть немов би випадати, ясно не визначаючись.

На першому етапі злочину формуються його психо-логічні причини — спонукальні засади. Термін «мотивація», похідний від мотиву, вживається у декількох значеннях. У вузькому смислі — це: 1) процес виникнення мотиву в ре-зультаті взаємодії особи з оточуючим середовищем; 2) сукуп-ність спонукань і мотивів, які визначають поведінку, їх систе-ма; 5) динаміка розвитку вольового акту, обумовленого певними мотивами (від прийняття рішення діяти до результату). У широкому смислі мотивація включає свідомість індивіда, його соціальні і прородні якості (властивості), що визначають ставлення до інших людей, соціальних цінностей, самого се-бе і знаходять відображення у мотивах поведінки і діяльності. Особливе значення у психології надається так званій «бо-ротьбі мотивів» («добра і зла», «за і проти») та вибірковості за-собів їх задоволення.

Мотивація поведінки взагалі і злочинної зокрема, співвід-носяться як одиничне, окреме і загальне: мотивація конкрет-ного злочину одинична, вона має свою специфіку і непов-торні, притаманні тільки їй риси. Суттєва властивість такої поведінки — суспільна небезпечність і протиправність. Зло-чин — не просто дія (бездіяльність), зумовлена певними мо-тивами, фактично — це результат дії, що являє собою суспіль-ну небезпеку і протиправність, які суб'єкт міг чи повинен був передбачити.

Виникнення мотиву звичайно опосередковується потре-бами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, а лише обгрунтування рішення діяти по її задоволен-ню на рівні свідомості, після чого — прагнення до цілі у виб-раному напрямі; інакше кажучи, мотив — усвідомлене праг-нення діяти для задоволення потреб, інтересів та ін-ших спонукаючих стимулів. За соціальною значимістю потреби можна розподілити на нормальні (схвалювані морал-лю і правом) та деформовані (засуджувані) і викривлені (амо-ральні). Кожна з названих груп може спонукати злочинну по-ведінку, але це не означає, що тільки задоволенням потреб все можна пояснити; наявні окремі факти вчинення злочину за-ради його самого, незалежно від результату, заради самого процесу здійснення злочинних дій і т. ін., зумовлені своєрід-ною мотивацією, незалежною від потреб у їх звичайному смислі. Як джерела виникнення мотивів виступають емоції, по-чуття, переконання, світогляд та інші психічні феномени.

Особлива роль належить тут інтересам, які реалізуються через свідомість індивіда, перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину. Інтерес є ланкою між спря-мованістю і мотивами; сформувати інтерес — означає зроби-ти дійовим мотив поведінки чи сформувати його заново.

Прагнення можна поділити на чотири групи: 1) до ре-зультату дії — при співпаданні цілі і наслідків, що наступи-ли, 2) до самих дій (коли ціль і результати не співпадають), 5) до злочинної поведінки безвідносно її результату, 4) до самоствердження