Безпосередньою причиною виникнення мотиву звичайно виступає привід — об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину; це може бути об-раза, сварка, насильство тощо. Приводи можуть бути типови-ми чи нетиповими, суттєвими чи незначними. Мотив також може виникнути без зовнішніх приводів, більш того — спро-вокуватись потерпілим (наприклад, при хуліганстві). Більш за-гальним щодо приводу є поняття «стимул», тобто зовнішня необхідність, що є безпосередньою активізуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуація, примус, на-сильство, прохання тощо) і посилює спонукання до дії чи без-посередньо формує її мотивацію.

Мотив слід відрізняти від наміру — мисленого образу дії, яку особа прагне чи вирішила здійснити: при одному й тому ж намірі вчинок реалізується через різні мотиви, а сам мотив не визначає змісту намірів та дій, спрямованих на його задо-волення.

Викривлення потреб чи інших спонукань і усвідомлене прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості суб'єкта та є похідною від його соціальних власти-востей, які складають ядро особистості, її «керуючої» систе-ми — особистісної спрямованості (світорозуміння, переко-нань, поглядів), ціннісних орієнтацій, соціальних установок, провідних мотивів поведінки, притаманних даній особі. Саме вони визначають зміст будь-якої форми діяльності та пове-дінських проявів соціальної (антисоціальної) активності на всіх її етапах. Особлива роль належить їм при формуванні мотивації поведінки і окремих вольових актів (її компонен-тів). Соціальні властивості особистості, тобто змістовний бік свідомості, визначають вибірковість поведінки та наступну відповідальність за неї.

Характеризуючи мотиви злочинів, діюче кримінальне за-конодавство звичайно користується узагальненою терміно-логією, називаючи «низинні спонукання», «мотиви особистої зацікавленості», «хуліганські спонукання», що завжди потре-бує пояснення та уточнення. Юридична форма вираження мотивів — статична характеристика найбільш типових, уза-гальнених форм при багатозначності мотивації і полімотиво-ваності фактично вчинюваних дій, оцінка яких дається зако-ном. Дійсно ж мотив — динамічна категорія, взаємозв'язана з іншими психічним явищами та самою особистістю, змістовна сторона яких може змінитися будь-коли. За джерелами утво-рення, специфікою відносин мотиви можна поділяти на кіль-ка груп: 1) особистого характеру (помста, ревнощі, особис-та зацікавленість); 2) такі, що не мають прямого (безпосе-реднього) особистісного значення (хуліганство, прагнення протидіяти законним вимогам представників закону, пору-шення громадського порядку); 3) зумовлені протиправною поведінкою потерпілого чи ситуацією (ексцес оборони, не-виправданого ризику), коли утруднена правильна оцінка по-дій та прийняття адекватного рішення. Особливу групу скла-дають мотиви злочинів неповнолітніх, зумовлені "їх віковими особливостями, що нерідко призводить до розриву між моти-вами, недостатньо повно усвідомленими спонуканнями та змістом фактично вчиненого при недостатній сформованос-ті соціальних властивостей особистості та наявності псевдо-соціалізації.

На другому етапі розвитку злочинної поведінки — цілепокладанні — різноманітні спонуки і почуття особистості оформляються у свідомості суб'єкта у вигляді ідеальних праг-нень до певної мети. Кінцева мета дій часто складається із ряду проміжних, що досягаються послідовно для отриман-ня бажаного результату. Мета і результат співпадають при на-явності умислу: при прямому наслідки є бажаними, при не-прямому — вони допускаються. Злочинна самовпевненість характеризується прагненням уникнути наслідків, що фактич-но не досягається. Мета дії і наслідки, що наступили, у певних випадках складної вини та при вчиненні злочинів із-за нео-бережності не співпадають, але це не означає, що вони без-цільні чи безмотивні. Мета — форма реалізації мотиву, яка втілюється у діях і результатах; взаємозв'язок мотивів і цілей дій — основа змісту заначеного етапу злочину, що завершу-ється прийняттям рішення діяти.

Прийняття рішення — психологічний процес вибору найбільш бажаного варіанту злочинної поведінки; воно безпо-середньо зв'язане з вибірковістю поведінки. У рішенні знахо-дять відображення всі об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому) і модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як ре-зультат, але й як можливість покарання за його вчинення. Тут, безсумнівно, присутня оцінка співрозмірності інтересів, що зу-мовлюють зміст мотивації і названих наслідків. До можливості покарання кожен із винних ставиться по-різному: один праг-не його уникнути, інший — ігнорує, третій — не задумується.

Структура процесу прийняття рішення може бути представлена наступними етапами: 1) підготовчий — пере-робка інформації і осмислення варіантів наступних дій (без-діяльності), можливих наслідків; 2) основний — вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; 3) контрольний — оцін-ка рішення із позицій необхідності і доцільності, його мож-лива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийнят-тя нового рішення, у тому числі — сполученого з відстрочен-ням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу; 4) заключний (операціональний) — реа-лізація прийнятого рішення, безпосереднє вчинення злочину.

Слід зазначити також міжнародні аспекти насильства в країні, насамперед у виді тероризму і локальної інтервенції з боку ісламського фундаменталізму. Тому потрібно мати на увазі й інтернаціональні корені того сплеску тероризму як політичного насильства, що переживає світ, що відстоює своє суверенне право на цілісність і недоторканність власних територій.

Насильство є те саме зло, реальних носіїв і уособлень якого завжди і скрізь безуспішно шукала релігія. Насильство є неминучий і вічний супутник людства, без якого воно не в змозі вирішити свої проблеми, побачити своє майбутнє, установити порядок між людьми, покарати винних і захистити безневинних. Насильство є спосіб існування живих істот і незмінно означає руйнування чогось, нанесення збитку комусь