Соціально-економічні права становлять основу правового становища громадян та стосуються основи їхньої життєдіяльності – право на працю, матеріальне забезпечення, право на освіту, на охорону здоров’я.

Політичні права і свободи – це права на свободу думки, совісті, релігії, зібрань, мітингів, демонстрацій, об’єднання в політичні партії; право вносити пропозиції до державних органів і критикувати недоліки, оскаржувати в суді дії посадових осіб; право на судовий захист. Сюди також належать: право обиратися і бути обраним у ради будь-якого рівня; право на користування досягненнями культури, свободу наукової, технічної, художньої творчості.

Особисті права і свободи – це права, які пов’язані з виконанням громадянами дій, спрямованих на задоволення особистих потреб.

Споконвічним та універсальним гарантом прав громадян є закон. Будь-які владні структури і посадові особи зобов’язані діяти в рамках закону, і тільки в рамках закону вони можуть бути наділені властивостями організаційно-правових гарантів. Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні таких умов:

положення, які містяться в законі, повинні бути адекватні економічній та політичній ситуації в країні, а також мати стабільність;

відповідати високому рівню юридичної техніки;

містить в собі конкретні норми й механізми їх реалізації;

визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов’язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав та обов’язків громадян;

Організаційно-правові гарантії можна поділити на два види:

Судові, тобто такі, що реалізуються судами в процесі здійснення правосуддя. Порядок розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, встановлений законодавством про цивільне судочинство (справи за скаргами на дії державних органів і посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень; справи за скаргами на дії державних органів, громадських організацій і посадових осіб, які порушують права і свободи громадян). Справи, які стосуються економічних спорів і які виникають з адміністративних правовідносин, підвідомчі арбітражному суду (наприклад, справи про визнання недійсними цілком або частково ненормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування та інших органів, такими що не відповідають законам та іншим нормативно-правовим актам і порушують права й законні інтереси громадян);

Адміністративні, тобто ті, що реалізуються в позасудовому порядку. У рамках управлінської компетенції посадові особи мають право, а в багатьох випадках – зобов’язані розглядати питання щодо забезпечення адміністративно-правових гарантій прав громадян і вживати заходів для їх реалізації.

Важливе значення має захист прав з боку громадян через звернення, в тому числі шляхом подання скарги (адміністративної чи судової).

За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:

на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об’єднань чи належність до них тощо;

на одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами(бібліотеками, парками тощо), користуванням транспортом, одержання оплатних та інших послуг;

на права, які захищають: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), судовому порядку (скарга, позов), громадянин особисто (необхідна оборона).

Взаємодіючи з органами виконавчої влади, громадяни реалізують насамперед права: на участь в управлінні; на об’єднання; на проведення мітингів, демонстрацій, зборів; на особисті або колективні звернення до державних органів; на свободу й особисту недоторканість; на недоторканість житла; на пересування; на інформацію; на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних організацій, а також посадових осіб під час виконання ними службових обов’язків.

Адміністративно-правові обов’язки громадян

Адміністративно-правові обов’язки громадян – це встановлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних рамках та межах. Вони витлумачені в адміністративно-правових нормах, які регламентують численні правила поведінки.

В обов’язках закріплюється необхідне, належне ставлення громадян до: а) держави та її апарату;

б) суспільства та його членів;

в) власних інтересів.

Кожному обов’язку громадянина відповідає право державного органу вимагати від нього виконання чи додержання своїх адміністративно-правових обов’язків.

За своїм змістом адміністративно-правові обов’язки поділяються на два види: а) обов’язок здійснювати певні дії (отримувати паспорт, сплачувати штраф тощо); б) обов’язок утримуватися від певних дій, які розцінюються як правопорушення (не порушувати громадський порядок).

Адміністративно-правові обов’язки громадян виникають у зв’язку з юридичними фактами, закріпленими в нормах права. Найхарактерніші з них такі:

Досягнення громадянином певного віку (з 16 років виникає обов’язок отримати паспорт);

Перебування в певному місці (перебування у громадських місцях зобов’язує не порушувати громадський порядок);

Заняття певною діяльністю (громадяни, що керують автомобілем, мають додержуватися правил дорожнього руху);

Наявність у громадян деяких об’єктів особистої власності (наявність автомобіля, вогнепальної, газової зброї спричиняє обов’язок щодо їх реєстрації чи нереєстрації);

Укладання і наступне виконання громадянином громадсько-правових угод (укладання громадянином з транспортною організацією угоди про перевезення спричиняє виникнення у останнього обов’язків щодо додержання протилежних, санітарних та інших правил, що діють на транспорті);

Користування об’єктами державної, кооперативної, суспільної власності (користування лісами, водними ресурсами тощо породжує адміністративно-правовий обов’язок додержуватися встановленого режиму користування ними).

Гарантії реалізації адміністративних прав і обов’язків громадян, що є невід’ємним елементом адміністративно-правового статусу, традиційно поділяють на економічні, політичні, організаційні та юридичні.

- Економічні гарантії – це створення такого матеріального підґрунтя життя суспільства, яке дозволяло б забезпечити вільний розвиток кожної особистості, створити громадянам країни гідні умови життя. Сюди належать стабільна і ефективна робота промисловості, стабільний курс національної валюти, своєчасна виплата заробітної платні, соціальних виплат, зростання добробуту громадян тощо.

- Політичні гарантії – передбачають пріоритет особистості і громадянина у суспільстві і державі, політичний плюралізм, визнання прав і свобод людини і громадянина вищою цінністю.

- Організаційні гарантії прав та