У Законі України від 2 жовтня 1996 року „Про звернення громадян” закрілено право громадян на сокарження дій посадових осіб державних органів і громадських організацій. У ст.55 Конституції України наголошується, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Класифікація посадових осіб держави може бути різною.

Категорії посадових осіб залежно від їх статусу.

Недержавні службовці, що обіймають державні посади і мають владно-розпорядчі повноваження щодо осіб, не підпорядкованих по службі (представники влади). Це вищі посадові особи (суддя, прокурор та ін.). Їх статус визначається Конституцією та іншими законами;

Державні службовці, тобто особи, що перебувають на службі в державних органах та їх апараті. Вони діють відповідно до Закону України „Про державну службу”, інших законів про організацію і діяльнісь інших окремих державних органів;

Особи, що обіймають керівні посади в органах управління держаних органів і організацій (глави міністерств, відомств та ін.);

Особи, що мають виборчий мандат (депутати, Президент).

Категорії посадових осіб залежно від обсягупосадових повноважень:

- повноваження яких мають внутрішньоорганізаційний характер | - повноваження яких мають публічний характер, тобто поширюються за рамки державних органів на організації і громадян, безпосередньо не підпорядкованих їм по службі — | наділені повноваженнями застосовувати засоби примусу щодо осіб, їм не підпорядкованих

керівний склад підприємств, установ, організацій | міністри, глави державних комітетів, голови місцевих Рад народних депутатів та ін. | судді, працівники міліції та ін.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав не однакову структуру і функції. Рухаючись по шляху прогресу, суспільство створювало такі державні органи, які в цілому забезпечували його нормальне функціонування.

На різних ступенях розвитку суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру. Це пояснюється економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами території, географічним положенням і іншими факторами. Внаслідок змін, які відбуваються в суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарату. Проте у всі історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим началом.

Не припустимим є ототожнення "механізму" і "апарату" держави. Поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у функціонуванні — із усіма зв'язками, що існують і виникають між його частинами.

Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою підтримання своєї основної функції — управління.

Державний орган — це основний елемент апарату держави, який наділений певною компетенцією.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.

Державні органи в правовій демократичній державі утворюють у сукупності систему, яка має відповідні ознаки. Така система органів держави характеризується єдністю, яка зумовлена соціальною сутністю державних органів, спільністю їх завдань і функцій. Ця єдність органів виходить із єдності волі й інтересів народу, який є першоджерелом влади.

Діяльність всієї системи органів державної влади України має бути спрямована на забезпечення прав людини і громадянина, єдність системи цих органів проявляється в тому, що органи, які їх складають, не розрізнені, а сумісно, перебувають у тісній взаємодії, взаємозв’язку і взаємозалежності.

Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є поділом державної влади по горизонталі. По ертикалі влада розподіляється між усіма органами та посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

Надзвичайно важливим в умовах формування ринкових відносин є виокремлення державної служби за критерієм джерела оплати праці, яким є державний бюджет, що дає змогу суспільству визначити і постійно корегувати оптимальний „кошторис” на утримання державного апарату.

Використана література:

1.Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. - М.: “Дабахов, Ткачев, Димов“, 1995.

2.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.

3.Авер'янов В.Б. Державний апарат // Юридична енциклопедія: В 6т. Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 1998. — т.1 А—Г.—С 126—127.

4.Авер'янов В.Б. Компетенція // Юридична енциклопедія: В 6т. Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 2001. — т.3: К—М.—С 125.

5.Конституційне право України: Підручник / За ред. О.Фрицького. – К.: Наукова думка. – 1999. – с.389.

6.Ковачев Д.А. Функция, задача, компетенция и правоспособность государственного органа // Правоведение. — 1985. — № 4.

7.Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. Посібник. – 3-тє вид., змін. й доп.. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - с.66

8.Кривенко Л.Т. Органи законодавчої влади // Юридична енциклопедія: В 6т. Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 2002. — т.4: Н—П.—С 228.

9.Агафонов С. Правовий статус Президента України // Право України. — 2000. — №3. — С 24—26.

10.Коваленко А.А. Органи державної виконавчої влади: проблеми класифікації // Людина і політика. — 2002. — № 6. — С.12—21.