З іншого боку, наші громадяни мають право як ініціювати розгляд окремих питань у Конституційному Суді, так і бути безпосередніми учасниками судового провадження при розгляді цих питань. Йдеться про напрями діяльності Конституційного Суду, що випливають із повноважень, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України і п. 4 ст. 13 Закону про Конституційний Суд, тобто про офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це найширші повноваження, оскільки важко визначитися з 'їх межами та відокремити не за формою, а за змістом конституційне подання щодо конституційності законів від конституційного звернення з питань дачі висновків щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Вказані повноваження стосуються всього масиву чинних і таких, що відповідають Конституції, законів. Тобто важко передбачити кількість звернень до Конституційного Суду, адже відповідно до ст. 43 Закону про Конституційний Суд коло суб'єктів, які мають право на таке звернення, майже не обмежене. Це і громадяни України, й іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (вітчизняні та з-за кордону), що мають будь-який інтерес щодо застосування законів України і потребують роз'яснення щодо нюансів його застосування до відповідних правовідносин.

Отже, громадяни України мають право на особисте звернення до Конституційного Суду, але не зі скаргою, а зі зверненням дати офіційне тлумачення норм Конституції України або законів України. Тобто ні Конституція України, ні закон не позбавили громадянина права на звернення до Конституційного Суду, однак встановлено межі, в яких фізична приватна особа повинна діяти, не доводячи до абсурду своє конституційне право на скаргу, коли неприборканий потік звернень фактично дезорганізував би діяльність цієї інституції та виголосив її головне завдання — забезпечення конституційності у діяльності органів державної влади, перетворивши цю інституцію у чергове бюро з питань розгляду скарг. Такий механізм, особливо в умовах своєрідного розуміння своїх прав з боку окремих категорій громадян, є дуже необхідним.

Закон «Про Конституційний Суд» (ст. 94) визначає, що підставою для конституційного звернення щодо офіційної інтерпретації положень Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади чи місцевого самоврядування за умови, що суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод. Виходячи зі змісту положень цієї норми, можна стверджувати; що визначальним моментом в ній є суб'єктивна оцінка людиною ситуації, що сталася з нею під час застосування органами виконавчої влади або судами загальної юрисдикції норми чи кількох норм законів або Конституції України. Перевага надається не об'єктивному праву, а суб'єктивній оцінці людини щодо правозастосовчої діяльності державних органів. У цьому саме і полягає методологія правової держави щодо переваги інтересів людини над інтересами держави, однак лише в тих ситуаціях, коли владні структури протиправно діяли щодо громадянина.

Реалізуючи своє повноваження щодо офіційного тлумачення, Конституційний Суд повинен орієнтуватись на ту норму, яка вказує, що таке звернення до Конституційного Суду можливе лише за неоднозначного застосування положень Конституції або законів України і які саме органи це здійснювали. Тобто до повноважень Конституційного Суду належить попереднє з'ясування підстав для формального звернення — чи мало місце неоднозначне застосування норм законів. Крім цього, предметом попередньої оцінки Конституційного Суду може бути твердження про те, чи призвело, чи може призвести таке неоднозначне застосування норм законів до порушення конституційних прав і свобод суб'єкта звернення.

Отже, звернення, які громадяни можуть подавати до Конституційного Суду, принципово відрізняються від звичайних скарг як за змістом, так і за формою. Якщо до звернень у державні установи (на зразок скарг) законодавство України не передбачає якихось чітко визначених формальних вимог, крім апеляційних та касаційних скарг у судах загальної юрисдикції, то зовнішні вимоги до конституційного звернення зазначені у законіЗакон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996р. // Відомості Верховної Ради України – 1996 - №47 – ст.256. Викладені формальні вимоги до звернення особливо чітко відрізняють зміст конституційного звернення від звичайного звернення і тим паче від скарги. Ці норми орієнтують на обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України. Звернення іншого змісту, що надійшли від громадян до Конституційного Суду, просто не можуть бути прийнятими за мотивами непідвідомчості. Про це слід знати всім, хто бажає звернутися до цього органу.

Конституційне подання або конституційне звернення в будь-який час до дня його розгляду на пленарному засіданні може бути відкликане за письмовою заявою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду. Для припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, що відкликається, на засіданні Конституційного Суду приймається процесуальна ухвала.

У відкритті конституційного провадження може бути відмовлено у разі:—

відсутності встановленого Конституцією та Законами України права на конституційне подання, конституційне звернення;—

невідповідності конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією та законами України;—

непідвідомчості Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.

Порядок відкриття провадження у Конституційному Суді за конституційним поданням чи конституційним зверненням закріплюється в законі. Ухвалу про початок провадження приймає Колегія або Конституційний Суд на їх засіданні. Колегія у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу,