П Л А Н

1. Поняття доведення.

2. Структура доведення (теза, аргумент, демонстрація).

3. Види доведення.

4. Спростування (тези, аргументи, демонстрації)

5. Правила доведення і спростування: помилки, що трапляються у доведеннях.

1. ПОНЯТТЯ ДОВЕДЕННЯ

Будь-яке судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому для того, щоб воно було сприйняте як істинне, необхідно переконатися у його істинності. Або, навпаки, переконатися у його хибності і не сприймати як істинне (але про це буде далі).

В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх з дійснюстю, у процесі практичної діяльності. Але таким чином перевірити істинність того чи іншого положення можна далеко не завжди. Так, наприклад, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів, вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо.

Доведення - це процес думки, що полягає в обгрунутуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких установлена раніше.

Наприклад, якщо нам необхідно довести істинність судження про те, що “Ненавмисне вбивство є діяння суспільно небезпечне”, то ми наводимо два судження, істинність яких установлена раніше:

1) -який злочин є діяння суспільно небезпечне.

2) Ненавмисне вбивство є злочин.

І за правилами категоричного силогізму виводимо істинність доджуваного судження.

Доведення є умовивід. У наведеному прикладі воно представлене у вигляді одного умовиводу. У більшості ж випадків доведення є складними, і складаються з багатьох умовиводів.

Термвн “доведення” вживається у кілької значеннях:

1. Доведення - це факти, за допомогою яких обгрунтовується істинність того чи іншого положення.

2. Доведення - позначення джерел даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, мемуари тощо.

3. Доведення - процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень.

Саме у цьому значенні термін “доведення” вживається у формальній логіці. Вона вивчає доведення як процес мислення.

Не слід плутати такі поняття, як “доведення” і “судовий доказ”, якими користується сучасна юридична паука і практика.

Судовий доказ - це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судовий доказ не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судовий доказ - поняття ширше, ніж поняття “логічне доведення”.

Логічне доведення - це розумова діяльність, це розумовий процес обгрунтування однієї істини за допомогою інших істин. До того ж логічне доведення відбувається за допомогою однієї лише логіки. А судовий доказ користується не лише законами діалектики, а й підлягає під юридичні закони.

2. СТРУКТУРА ДОВЕДЕННЯ

Будь-яке доведення складається з 3-х частин:

1. Теза - положення, істинність якого необхідно довести.

2. Аргумент (основа) - судження, які наводяться для доведення тези.

3. Демонстрація - спосіб логічного зв’язку тези з основою.

І. Теза доказу.

Будь-який доказ припускає наявність положення (тези), яке необхідно довести. Якщо відсутня теза, то нічого й доводити. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. У процесі доведення тезу можуть позначати словами “Ось моя теза”, “ось моя позиція”, “положення, яке я доводжу, полягає ось в чому” тощо; а можуть не позначати взагалі.

Часто доведення є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доказі слід розрізняти основну тезу, і підлеглі, часткові тези.

Основна теза - положення, якому підлягає обгрунтування ряду інших положень.

Часткова теза - положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомоги доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обгрунтування основної тези.

2. Аргументи

Довести тезу означає навести такі судження, які були б достатніми для обгрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов’язана з тезою, обгрунтовує її.

Основні види аргументів:

1. Факт - явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі.

Самі факти мовчать. Їх пояснюють люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Для того, щоб факти були правильно пояснені, необхідно підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв’язку.

Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого вийнятку. Всяка односторонність у відборі й дослідженні фактів приводить до нерозуміння суті фактів, до їхнього викривлення.

2. Закони - наслідок тривалого процесу пізнання. До кожного нового положення, що є законом, висуваються особливі вимоги, воно має бути доведене як закон і залучене до активної перевірки практикою.

Закон науки - це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об’єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв’язки, що повторюються між явищами.

Посилання на закон науки є важливим аргументом.

Юридичні закони - щоб факти стали аргументами, необхідно визначити їхнє юридичне значення, а для цього факти мають бути співставлені з нормою права.

3. Аксіоми - положення, які приймаються без доведення.

Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчуються в кожному окремому випадку, тому що перевірка їхньої істинності проводилася раніше і їхня істинність підтверджується багатовіковою практикою людини.

У суспільних науках аксіоми як основа доказу майже не застосовуються. Вони широко використовуються у математиці, механіці та інших галузях природознавства.

4. Визначення понять - розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предметів.Якщо висунуте положення неодмінно випливає із наведеного як