Поліпшення якості нормативних документів – головний чинник зміцнення державного статусу української мови

Дуже важливу роль у зміцненні статусу української мови відіграє якість законодавчих актів і нормативних документів. Для багатьох фахівців природничої та технічної сфери, які одержали фахову освіту російською та й сьогодні читають фахові видання переважно російською або англійською мовами, нормативні документи фактично є єдиним джерелом українського науково-технічного слова, підручником з української фахової термінології, взірцем того, як треба писати фахові тексти українською. Саме тому від якості нормативних документів усіх видів і рівнів прийняття, залежить чи буде український діловий і науковий стиль удосконалюватися й збагачуватися, чи – як часто, на жаль, буває – засмічуватися.

Відомий мовознавець – д-р філол. наук, проф. О.Сербенська запровадила поняття “екологія мови”. Використовуючи екологічну термінологію, можна сказати, що, уживаючи в законодавчому акті або нормативному документі правильні українські терміни, розробники істотно очищують мову від накопиченого бруду (мовних покручів та суржикових конструкцій). Так стаття 50 Конституції України не тільки гарантує право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а й забезпечила активне вживання цього правильного українського терміна замість скалькованого з російської терміна “навколишнє середовище”.

Але й сьогодні основними джерелами забруднення мови є, на жаль, саме нормотворці всіх рівнів. Термінологічну або стилістичну помилку в законі або іншому нормативному акті можна порівняти із залповим скидом каналізації в річку, з якої беруть питну воду. Таку помилку тиражують у тисячах примірників, і через це вона фактично стає нормою. “Очистити річку” після цього буває дуже складно.

Основними органами державного нагляду за нормативними документами, що стосуються сфери їхньої діяльності, незалежно від рівня прийняття є Держспоживстандарт, Держбуд, Держнаглядохоронпраці України, Державний департамент пожежної безпеки Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС) України. Кожне з цих відомств має свою програму робіт зі створення нормативних документів державного рівня, власні нормативні документи, що визначають як розробляти, затверджувати, переглядати, скасовувати та реєструвати нормативні документи:

В Україні центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом національного органу у сферах стандартизації, метрології, підтвердження відповідності, якості та захисту прав споживачів є Держспоживстандарт України, який багато робить для створення єдиних засад у системі технічного регулювання. Так було переглянуто ухвалені 1993 року основоположні стандарти Державної системи стандартизації і замість них 2003 року затверджено якісно новий комплекс основоположних стандартів “Національна стандартизація”, у положеннях і вимогах яких ураховано кращий світовий та вітчизняний досвід. Потрібно звернути особливу увагу на розділ 5 ДСТУ 1.5:2003, який разом з додатками Г і Д ДСТУ 3966-2000, уперше у вітчизняній практиці закріпляє систему вимог до стилю українських нормативних документів. Ці вимоги разом із правилами “Українського правопису” мають стати дороговказом для всіх, хто викладає, пише науково-технічні тексти, розробляє нормативні документи українською мовою. Оскільки розробники основоположних стандартів національної стандартизації намагалися керуватися викладеними правилами, сам стиль та форма викладу вимог цих стандартів може бути певним взірцем для розробників інших нормативних документів.

Підкреслимо, що правила, закріплені зазначеними стандартами, не нові. Вони ґрунтуються на традиціях української літературної мови, рекомендаціях відомих українських мовознавців і термінологів як О. Курило, Б.Антоненко-Давидович, К.Городенська, Н.Непийвода, О.Пономарів, О.Сербенська, С.Ярема та багатьох інших, які в своїх наукових працях звертали увагу на суттєві (а часом навіть і принципові) відмінності стилістики, синтаксису й фразеології української мови порівняно з російською. Дуже важливо, що сьогодні ці наукові рекомендації мовознавців і термінологів набрали чинності національного стандарту.

У пп.1.1 та 1.2 ДСТУ 1.5:2003 зазначено, що встановлені цим стандартом вимоги до національних стандартів можна поширити на нормативні документи інших видів та рівнів прийняття, хоча загалом їхній зміст, виклад та оформлення мають визначати нормативні документи відповідних установ (органів влади та організацій).

Для створення в Україні єдиного нормативно-правового поля, доцільно:

1) усім іншим органам державного нагляду за нормативними документами взяти до уваги нові основоположні стандарти національної системи стандартизації та максимально уніфікувати вимоги до правил як розробляти, будувати, викладати та оформляти нормативні документи, що стосуються сфери їхньої діяльності;

2) забезпечити, щоб розроблювані нормативні документи були однозначно зрозумілими і тим, хто їх пише, і тим, хто їх використовує, тобто вживати єдину загальновизнану і зрозумілу фахівцям українську науково-технічну термінологію. Ця проблема має декілька аспектів:

а) використання термінологічних напрацювань. Як відомо, протягом 1993–2004 років було виконано безпрецедентну роботу – розроблено та затверджено понад 600 термінологічних стандартів. Істотною перевагою багатьох з них було те, що, на відміну від більшості термінологічних стандартів колишнього СРСР, їхні розробники широко використовували міжнародні стандарти: словники Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) і Міжнародної електротехнічної комісії (IEC). Але, більшість цих стандартів було розроблено на початку 90-х років, тому вони вимагають перегляду – уточнення термінів та визначень, виходячи із сучасного рівня науки й техніки, змін міжнародних стандартів, а також вимог ДСТУ 1.5:2003 та ДСТУ 3966-2000;

б)поповнення української термінології новими термінами та визначеннями понять. Щоб забезпечити однозначне розуміння вимог і положень, розробники змушені практично в кожному законодавчому акті та нормативному документі подавати власний термінологічний розділ. У законах України це зазвичай стаття 1, яку починають словами “У цьому законі терміни вживаються у такому значенні”. У національних стандартах України – це розділ “Терміни та визначення понять”, який згідно з п.4.9.3 ДСТУ 1.5:2003 починають словами “Нижче подано терміни, вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять”. Наявність таких розділів є красномовним свідченням того, що потрібно активізувати роботу зі