Після прийняття Верховною Радою змін до ряду законів про тиражування й розповсюдження компакт-дисків усі зацікавлені особи спостерігають за впровадженням їх у дію. І не стільки через розуміння несправедливості тиражування чужої інтелектуальної власності, скільки через загрозу застосування санкцій за дії такого роду. Адже першою ж статтею ухвалених парламентаріями змін до Кримінального кодексу передбачено покарання за незаконне виробництво, експорт, імпорт, транспортування, реалізацію компакт-дисків у вигляді штрафу в розмірі від однієї до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів (тобто, від 17-ти до 85 тисяч грн.) або ж позбавлення волі на термін до двох років. За повторне порушення – від двох до п’яти років. Але чи означає це однозначну загибель піратського ринку інтелектуальної власності в Україні?

На жаль, однозначної ствердної відповіді на це запитання немає. Запровадження кримінальної відповідальності за розповсюдження контрафактних компакт-дисків, скоріше за все, було зумовлено прагненням задовольнити вимоги Заходу, а не бажанням навести лад у власному домі. Адже акцент у законі зроблено на контролі за порядком розповсюдження саме компакт-дисків, хоча з точки зору правомірності використання інтелектуальної власності носій не має настільки визначального значення – важливою є правомірність процедури відтворення інформації.

Загальновідомо, що негласна прозахідна позиція на сьогодні є такою. Після довгих років марних переконувань у необхідності наведення порядку на українському ринку світові володарі авторських прав практично змирилися з нашою внутрішньою ситуацією. Звідси і нескінченне ліцензування виробництва, і розповсюдження саме компакт-дисків, і зневажливо-нігілістичне ставлення до носіїв іншого формату (аудіо- та відеокасети), що мандрує із закону в закон. Адже всі ці носії мають локальне вітчизняне застосування. Для західних ринків вони давно застаріли і потенційної загрози не становлять [24].

Координаційна рада з боротьби з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності вважає, що потрібно вжити більш жорстких заходів стосовно порушників українського законодавства в цій галузі. Як було відзначено, адміністративна відповідальність і покарання продавця неліцензійної продукції штрафом виявилися неефективними. Зокрема, одноденний виторг торгової точки у багато разів перевищує адміністративні грошові стягнення.

Рада ухвалила рішення розробити документ, згідно з яким директори ринків будуть нести відповідальність за торгівлю незаконними товарами. Якщо господар торгового майданчика не здатний навести порядок на своїй території, може постати питання про закриття такого об’єкта. Причини, які гальмують викорінення в Україні „піратства”, – нестача кваліфікованих інспекторів у регіонах, недосконалість сучасної законодавчої бази тощо. Порушення, пов’язані з кримінальною відповідальністю за злочини в сфері інтелектуальної власності, супроводжуються надзвичайно тривалими процесами слідства і характеризуються низьким рівнем компетентності суддів. Правоохоронці не раз констатували, що в результаті судового рішення контрафактна продукція поверталася порушникові [25].

Щороку через виробників піратської продукції інтелектуальної власності до державної скарбниці не потрапляють мільйони гривень. Лише в 2005-у році в Києві було вилучено контрафактної продукції на суму більш ніж 800 тис. грн.

Для подолання цього було запроваджено „Програму скоординованих дій правоохоронних та контролюючих органів у боротьбі з незаконним виробництвом та розповсюдженням і реалізацією аудіо- та відеопродукції, компакт-дисків та інших об’єктів інтелектуальної власності”. У рамках її виконання за участю працівників Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави Служби безпеки України, Управління контролю за додержанням законодавства в сфері інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства науки й освіти України було знищено чергову партію контрафактної продукції.

За словами заступника начальника згаданого управління В. Клюка, „пірати” не тільки завдають економічних збитків, а й шкодять іміджу нашої держави. Чотири роки їй довелося витратити на те, аби домогтися скасування запроваджених Торговим представництвом США санкцій до України у розмірі $75 мільйонів [26].

Щоправда, не можна не відзначити й того, що за минулий рік в Україні таки відбулися позитивні зрушення у боротьбі з музичним піратством на законодавчому рівні. Це у своєму щорічному звіті щодо порушення авторського права у світі відзначила Міжнародна федерація фонографічної індустрії (IFPI). І віднесла нашу державу разом із Болгарією, Тайванем та Пакистаном до категорії держав „в особливому фокусі”.

Крім того, у документі зазначено, що український уряд оголосив про підтримку регулярних перевірок фабрик звукозапису на предмет піратської продукції. IFPI рекомендує нашій державі вжити заходів для ліквідації торговельних точок, що реалізують таку продукцію, заохотити суди до суворішого покарання „піратів” та посилити митний контроль для запобігання експорту нелегальних матеріалів [27].

Ще один вид “піратства”, який спостерігається в нашій державі, крім музичного, – невміле копіювання видатних пам’яток мистецтва. Як приклад можна навести ситуацію, яка склалася в Херсоні. Відновлений пам’ятник засновникові Херсона князю Г. Потьомкіну став одним із символів міста. На нього величезний „попит” у екскурсантів.

А там, де є попит, народжується й пропозиція. У сувенірних крамницях з’явилися мініатюрні копії пам’ятника з дешевих сплавів і навіть з алебастру. Категорично проти тиражування скульптурного зображення Потьомкіна його автор Ю. Степанян. Херсонський скульптор з повним правом вважає пам’ятник своїм витвором: адже він не механічно скопіював утрачену роботу І. Мартоса, а створив власну, як то кажуть, „за мотивами”. Тому він кваліфікує сувенірні копії як піратські, на кшталт нелегально тиражованих відеофільмів. До того ж недбалі ремісничі вироби не здатні передати принад пам’ятника