Поняття англо-американського тилу правової системи
Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права — сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірнос-тей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суд-дями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практи-кою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.
Географія поширення загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки — деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий.
Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common law), яке виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p., затвердилося на початку XIV ст. і було до-повнено у XV-XVIII століттях правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право є казуїстичним, скла-деним із типізованих прецедентів.
На територію Північної Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало знач-них змін, що було обумовлено:
1) континентальним розташуванням, незалежним від безпо-середнього сусідства з Англією;
2) відсутністю феодального ладу, який пережила континен-тальна Європа, розвитком буржуазних відносин;
3) наявністю республіканської форми правління і федератив-ного державного устрою (Англія — монархія, її політичний ре-жим парламентарного типу);
4) потребою (після проголошення незалежності США) ство-рення самостійної правової системи, що пориває зі своїм коло-ніальним англійським минулим.
Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776 p. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороня-ли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті шта-тів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі ста-тутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — су-дового та адміністративного.
Загальне право Англії
Англо-американський тип правової системи розвивався поза істотним впливом континентального права, яке стало творінням двох юридичних еліт — римської і європейської. На відміну від нього загальне право середньовічної Англії створювалося королів-ськими (вестмінстерськими) суддями. Поступово затверджувала-ся однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всі-єї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень.
Вироблена роз'їзними королівськими суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися рані-ше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.
У Англії загальне право виникло на основі королівської вла-ди і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це поясню-ється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвер-дилася сильна централізована монархія.
У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400 p.), за-гальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджа-ючого впливу римського права — завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право випередило кон-тинентальне право розробкою засобу захисту від зловживання:
піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до habeas софт доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.
Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке грунтується на про-фесійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирі-шенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.
Право справедливості
Суд справедливості виник як правомочність монарха здійсню-вати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття доб-ра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).
Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім'я справедливос-ті». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претен-дуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності ви-робляв додаткові норми, що називалися нормами права справед-ливості. Був накопичений і систематизований значний обсяг типових випадків, що грунтувалися на юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких — довір-ча власність).
Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний роз-суд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.
Судова реформа 1873-1875 pp. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канц-лерські суди із судами загального права. Після 1875 p. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедли-вості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії.
До сфери дії права справедливості входили спори про неру-хомість, відносини довірчої власності, справи про торгові това-риства, про банкрутство,