Розірвання шлюбу за національним правом
У багатьох державах існує принцип свободи розлучення. Однак у тих, де на формування права вплинула католицька церква, розірвання шлюбу заборонене. Так, Конституція Ір-ландії забороняє приймати законодавство, яким дозволялося б розлучення. Воно не передбачене сімейним законодавством Аргентини, Колумбії. Порівняно недавно можливість розір-вання шлюбу було надано в Італії (1970 p.), Португалії (1976 p.), Іспанії (1981 p.).
Розірвання шлюбу означає припинення статусу, що був ут-ворений шлюбом: сторони можуть брати в новий шлюб; вони отримують право вибору самостійного місця проживання;
жінка може обрати дошлюбне прізвище. Відбувається ліквіда-ція правового режиму майна, встановленого шлюбом. Особа, яка потребує матеріальної допомоги та на користь якої вине-сено відповідне рішення суду, має право на отримання такої допомоги. Окремим правовим системам відомі ще й нетра-диційні наслідки розірвання шлюбу, скажімо, відшкодування матеріальної чи моральної шкоди на підставі деліктної відпо-відальності (ст. 234 Цивільного кодексу Франції).
Правові системи, які допускають розірвання шлюбу, можна поділити на дві групи залежно від вирішення ними питання рівності чоловіка й дружини щодо ініціативи розірвання шлюбу. Так, в одних державах обоє з подружжя знаходяться в рівному становищі (більшість держав "сім'ї континентального права", в т. ч. й Україна), в інших — чоловік перебуває в привілейова-ному положенні (зокрема держави із санкціонованою мусуль-манською релігією — Алжир, Йорданія, Сирія).
Розірвання шлюбу є одним із способів його припинення (поряд зі смертю одного з подружжя та оголошення його померлим). Тривалий час розлучення трактувалось як санкція за винну поведінку одного з подружжя (приміром, у стат-тях 229—232 Цивільного кодексу Франції до 1975 p.). Одначе з прийняттям нових законів про розлучення (у Великобри-танії, Франції, ФРН, деяких штатах США) розірвання шлюбу вважається наслідком розпаду шлюбу й сім'ї.
Часте застосування розлучення у правових системах викликало детальну регламентацію підстав для цього.
Підставою для розлучення, передбаченою у багатьох держа-вах, є воля одного чи обох із подружжя. Так, у Швеції розлу-чення проводиться за наявності односторонньої заяви після 6 місяців — терміну, необхідного для зваження потреби в роз-лученні. Цей строк надається лише в тих випадках, коли у подружжя від шлюбу є неповнолітні діти (віком до 16 років). Але вказаний термін не застосовується навіть за наявності неповнолітніх дітей, якщо протягом двох років подружжя про-живало окремо.
Фактичний розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Часто його називають "непоправним" роз-падом (ФРН, Великобританія, 11 штатів США, Австралія). До того ж в окремих державах це єдина підстава розірвання шлюбу. Свідченням розпаду шлюбу в правових системах мо-жуть бути: тривале роздільне проживання подружжя; вагомі розбіжності в поглядах на життя між подружжям; зрада одно-го з них, після чого сумісне життя для іншої особи стає не-можливим; жорстока поведінка одного з подружжя; зловжи-вання алкоголем; залишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час. Наприклад, у ФРН шлюб вважається таким, що розпався, якщо подружжя живе окремо протягом трьох років. Якщо ж обоє з подружжя дають згоду на розлучення, то шлюб вважається таким, що розпався, коли подружжя проживало окремо протягом 1 року (статті 1565, 1566 Цивільного зводу Німеччини).
У Франції, крім розпаду сім'ї, шлюб може бути розірваний також унаслідок припинення спільного життя: коли сторони не проживають спільно протягом останніх 6 років або коли один із подружжя протягом цього часу є психічно хворим і відновлення сімейного життя малоймовірне (статті 237—241 Цивільного кодексу Франції).
У державах "сім'ї загального права" підставами розірвання шлюбу вважаються: подружня зрада; залишення одного з под-ружжя на певний строк; жорстоке поводження чи амораль-ність; алкоголізм; душевна хвороба; тюремне ув'язнення на певний термін тощо. Особливістю англійської правової сис-теми стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучен-ня не може бути подана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло 3 років. Тільки у випадках, коли вимога про розлучен-ня грунтується на виключній жорстокості та аморальності від-повідача, суд може прийняти до розгляду позов про розлучен-ня і до спливу трирічного терміну.
Спеціальним випадком розірвання шлюбу у Великобританії є винесення рішення про це з огляду на презумпцію смерті одного з подружжя. Як зазначалося, англійському праву неві-домий інститут оголошення особи померлою, безвісно від-сутньою. Проте кожна особа, яка проживає у Великобританії, перебуває у шлюбі та має вагомі підстави вважати одне з подружжя померлим, може звернутися до суду з позовом про визнання смерті цього подружжя й розірвання шлюбу. Пре-зумпція смерті відсутнього подружжя діє доти, доки не дове-дено інше, якщо минуло не менше 7 років від початку відсут-ності подружжя та якщо заявник не має підстав вважати його живим.
Особливістю отримання розлучення у США є встановлен-ня законами штатів різного строку проживання на території штату, який є необхідним для отримання права на заявления позову про розірвання шлюбу (від 6 тижнів до 2 років). Така розбіжність у строках, установлених законодавством різних штатів, привела до того, що особи, які прагнуть якнайшвидше розірвати шлюб, переселяються з одного штату в інший ("роз-лучення способом переселення").
У державах із мусульманською правовою системою розлу-чення проводиться за рішенням суду переважно з ініціативи чоловіка (повнолітнього, повністю дієздатного), і тільки іноді за взаємною згодою подружжя. Хоч останнім часом у Єгипті, Лівані, державах Південно-Східної Азії, де проживають му-сульманські громади, право звертатися до суду за розлучен-ням надано тільки дружині.
Підставами для звернення до суду в мусульманських дер-жавах є: хвороба чи фізичні вади подружжя; тривала (1—2 роки) відсутність чоловіка без достатніх