З розвитком товарообігу римляни дійшли висновку, що покарання боржника навіть смертю не відшкодовує заподі-яних кредитору майнових збитків. Набагато краще і вигід-ніше замість фізичної розправи примусити боржника до відшкодування заподіяних збитків, відповідати власним май-ном. Так, особиста відповідальність замінюється майновою, за якою боржник відповідає своїм майном. У приватному праві вона посіла усталене місце.

Майнова шкода (збитки) є обчислене в грошах будь-яке змен-шення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи. По-няття шкоди в римському праві складалося з двох елементів: a) damnum emergens — позитивна втрата; б) lucrum cessans — втрачена вигода. Ульпіан вважав, що слід ураховувати не тільки позитивну втрату, а й втрачену вигоду (Д-13.4.2.8).

Позитивна втрата — будь-яке зменшення наявного май-на; втрачена вигода — неодержання передбачуваного доходу (наприклад, вбитий раб-співак, раб-художник). Зменшення майна рабовласника на вартість одного раба — позитивна втрата, проте раб приносив його власнику певну вигоду своїм талантом, якого рабовласник позбавився — це втрачена вигода.

Розмір шкоди визначався в грошах з урахуванням конк-ретних обставин, часу і ринкової кон'юнктури. Боржник ніс „відповідальність в обсязі заподіяної шкоди

У приватному праві на визначення обсягу відповідальності боржника не впливає ступінь його вини. Вона має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від відповідальності. Наявність легкої вини дає підстави притягти до відповідальності позичальника за договором позички, але звільняє від відповідальності того, хто зберігав її. Обсяг встановленої відповідальності боржни-ка не залежить від ступеня вини. Він несе однакову відпо-відальність за умисел, грубу і легку вину.

Крім того, важливо враховувати ще один момент. Відпо-відальність однакова за будь-яку вину. А якщо немає вини, але є відповідальність? У якому випадку вона буде більш суворою — за грубу вину чи за умисел, легку вину чи без вини? Обсяг її завжди буде однаковим (за будь-яку вину і без вини) — в розмірі заподіяної шкоди. Однак підвищена, більш сувора відповідальність буде у випадках, коли вона настає без вини. Відповідальність за вину природна, зако-номірна. Коли ж вона настає без вини — це важко усвідом-люється, здається несправедливою, а тому більш суворою.

Теорія відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання та інше протиправне заподіяння шкоди чужому майну, розроблена римськими юристами, виявилась настільки життєздатною, що збереглася в своїй основі і в сучасному праві.

Римське приватне право знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналеж-не виконання зобов'язання: випадок і нездоланна сила.

Випадок — casus — це спеціальний правовий термін для позначення загибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без вини боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає вини боржника, проте виконати зобов'язання неможливо.

За загальним правилом за випадок боржник відповідаль-ності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дворів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur — за випадок ніхто не відповідає.

Нездоланна сила (непереборна сила) — vis major — дії сти-хійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні усу-нути. Загибель речі або інша неможливість виконання зобо-в'язання, що настала внаслідок дії нездоланної сили, звільняє боржника від відповідальності.

Забезпечення зобов’язань

Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов'язан-ня було виконане реально і в установлений строк. У випад-ку його невиконання боржником кредитор має право по-вернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути

впевненим як в реальному і своєчасному виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче мати правові засоби, які б примушували боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання на-станням негативних для нього наслідків.

Римляни розробили досить широку систему правових за-собів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завда-ток, неустойка, застава, порука.

Завдаток — агга — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні — кредитору (продавцю) в момент укладення дого-вору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укла-дення договору. Без нього договір не втрачав свого юридич-ного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юстініана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція поля-гала в примусі боржника до виконання зобов'язання — агга poenalis. При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобо-в'язанням.

Неустойка — stipulatio poena — визначена в договорі гро-шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити креди-тору в разі невиконання або неналежного виконання зобо-в'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала харак-тер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основ-ний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право ви-магати або виконання зобов'язання, або виплати неустой-ки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неус-тойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).

Застава — pignus, hypotheca — право на чужу річ. Викла-дається у відповідному розділі

Припинення зобов'язання, крім виконання

Нормальним способом припинення зобов'язань є його виконання. Проте в діловому житті зустрічалися випадки, коли зобов'язання могло припинитися, крім вико-нання: новація, залік, смерть однієї із сторін