:Автономна Республіка Крим, області , міста, райони в містах , селища й міста .
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівенська, Сумська, Тернопільська ,Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь .”
З огляду на це можна стверджувати , що адміністративно-територіальний устрій України є трирівневий : вищий рівень складають Автономна Республіка Крим, області й міста Київ і Севастополь; середній – райони та міста республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування ; райони в містах ; нижчий –міста районного підпорядкування, селища і села. Відповідно до таких територіальних одиниць будується система державних органів і система місцевого самоврядування .
Стаття 73 розділу III Конституції України визначає: ”Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України“.
В Україні встановлено республіканську форму правління (ч.1 ст.5 Конституції ) .Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.
Державні символи – це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного чи ідеологічного змісту. Конституція України визначила такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.
Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.
Відповідно до ст. 6 Конституції, “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що призводить, як засвідчує історичний досвід, до свавілля у керівництві державою та суспільством.
Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення.
У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:
верховенство права, що передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої політичної діяльності;
найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом, закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними й не підлягають виконанню;
визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо.
Норми, визначені статтями 10-12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають з положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України “Про мови в Україні” від 28 жовтня 1989 р.
Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об’єкти, які є “власністю Українського народу”, від імені якого права власника щодо цих об’єктів “здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. До таких об’єктів належить земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.
Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя “на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності”.
У розділі 1 Конституції України закріплено засади національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної і цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.
Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки “підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”. Ці норми й принципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.
Висновок.
Отже, зважаючи на порівняно довгий процес творення конституційних норм в Україні (починаючи від “Руської Правди “Конституції Пилипа Орлика 1710 р., IV Універсалу Центральної Ради 9 січня 1918 року і закінчуючи Конституцією УРСР 1978 року ,яка була прийнята та за основу Конституції України 1996 року) можна сміливо сказати, що прийняття Конституції – Основного Закону України було і є визначною подією у державотворенні нашої молодої держави. Проаналізувавши Конституцію України ми прийшли до висновку, що основні принципи демократії, такі як: свобода слова, думки, віросповідання, право народу обирати і бути обраним, право на власність і т.п. стали головними базовими засадами нашого закону. Свою ж увагу ми більше зосередили на аналізі Конституції як гаранту суверенітету, незалежності ,демократичності держави. Як запорукою правової держави, де не тільки особа відповідає за свої дії, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки .
Список використанної літератури
Коментар до Конституції України : Наук.-поп. Вид.-К., 1996.
Конституція незалежної України : У 3 кн. Кн. 1. Документи , коментарі , статті .- К., 1992
Конституційні акти України . 1917-1920 . Невідомі Конституції України .-К., 1992.
Конституція України – основ подальшого розвитку законодавства : Зб. Наук. Праць . Вип. 2 .-К., 1997.
Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. “Історія української