залежно від категорії злочину, за який засуджений неповнолітній, поз-бавлення волі може бути призначене:

за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

за особливо тяжкий злочин — не більше десяти років;

за вчинення особливо тяжкого злочину, пов'язаного з умисним позбав-ленням життя людини — на строк до п'ятнадцяти років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб (ст. 18 ВТК). [5;106]

Отже, суворiсть обмежень, якими супроводжуються виправнi роботи, для неповнолiтнiх менша, нiж для дорослих до одного року зменшений максимальний строк такого покарання; меншi розмiри вiдрахування iз заробiтку засудженого в дохiд держави (вiд п’яти до десяти вiдсоткiв).

4. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування.

Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в тому, що по-перше, КК передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх, — звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів ви-ховного характеру, по-друге, ті види звільнення від покарання, які мо-жуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, від-носно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко за-стосовувати їх до неповнолітнього [5;108].

Звiльнення вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру с специфiчним заходом, який застосовусться щодо неповнолiтнiх. Вiн передбачас вужчi умови застосування та бiльш суворi обмеження, нiж при звiльненнi вiд вiдбування пока рання з випробуванням. Захiд, передбачений ст. 105 КК, повинен застосовуватися тодi, коли неповнолiтнiй, на думку суду, може бути виправлений без реального виконання кримiнального покарання, але лише за умови застосування примусових заходiв виховного характеру. Вiн може бути застосований за наявностi таких умов у їх сукупностi:

1) неповнолiття особи. Видається, що така особа має бути неповнолiтньою на момент розгляду справи судом;

2) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкостi. Це злочини, за якi законом передбачено покарання у видi позбавлення волi на строк вiдповiдно не бiльше двох рокiв та не бiльше п’яти рокiв або iнше, бiльш м’яке покарання. Зi змiсту ст. 105 КК випливає, що звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру допускається, якщо особа засуджусться за вчинення одного такого злочину. Тобто, вчинення двох чи бiльше злочинiв, хоча б кожний з них був i невеликої тяжкостi, виключає звiльнення вiд покарання на пiдставi цiєї статтi КК. Водночас, не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше. Таким чином, до неповнолiтнього, який ранiше вчинив злочин i має за нього судимiсть, може бути застосоване звiльнення вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведiнка. На це може, зокрема, вказувати, допомога потерпiлому як одразу ж пiсля посягання, так i эгодом; добровiльне i повне усунення шкоди, заподiяної злочином; утримання iнших учасникiв посягання вiд його продовження або повторення; з’явлення iз зiзнанням до органiв влади; викриття спiвучасникiв; правдивi показання, данi в ходi досудового слiдства i судового розгляду справи; добросовiсне ставлення до працi чи навчання; дотримання правил поведiнки в громадських мiсцях та в побутi. Причому вiдповiднi дiї мають бути не вимушеними, нав’язаними iншими особами, чи епiзодичними, а мають свiдчити про певну лiнiю поведiнки неповнолiтнього в перiод пiсля вчинення злочину, про його прагнення спокутувати вину, виправитися.

На пiдставi таких об’єктивних даних суд може визнати, що неповнолiтнiй на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слiд застосовувати примусовi заходи виховного характеру. В такому разi суд визначає покарання, встановлює його вид i розмiр i постановляє про звiльнення вiд покарання на пiдставi ст. 105 КК. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосований щодо неповнолiтнього, визначає його змiст (обов’язки, якi покладаються на неповнолiтнього, тривалiсть застосування заходiв).

Звiльнення вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру це право суду. Втiм, суд, за наявностi формальних пiдстав (вiк пiдсудного та ступiнь тяжкостi вчиненого злочину), повинен обговорювати можливiсть застосування щодо неповнолiтнього звiльнення вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру. При цьому слiд звертати увагу на те, чи застосовувалися ранiше до неповнолiтнього примусовi заходи виховного характеру i чому вони виявилися неефективними.

У ч. 2 ст. 105 КК наведений вичерпний перелiк примусових заходiв виховного характеру, якi застосовуються до неповнолiтнiх. Ними є:

1) застереження, яке полягає в осудi поведiнки неповнолiтнього вiд iменi суду, попередженнi про неприпустимiсть порушення закону в подальшому. При цьому роз’яснюються наслiдки повторного вчинення злочину, а також ухилення вiд застосування до нього iнших примусових заходiв виховного характеру;

2) обмеження дозвiлля i встановлення особливих вимог до поведiнки неповнолiтнього — це встановлення днiв i годин, протягом яких неповнолiтнiй повинен перебувати вдома, або навпаки, не може бути у громадськмх мiсцях; визначення видiв дiянь, якi не може вчиняти неповнолiтнiй; заборона користуватися певними транспортними засобами чи предметами; заборона виїжджати в iншi мiсцевостi без дозволу спецiалiзованого державного органу; вимога розпочати або продовжити загальноосвiтнє навчання або професiйну пiдготовку чи роботу тощо;

3) передача неповнолiтнього пiд нагляд батькiв чи осiб, якi їх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у покладеннi на неповнолiтнього