4) покладення на неповнолiтнього, який досяг п’ятнад цятирiчного вiку i має майно, кошти або заробiток, обов‘язку вiдшкодування заподiяних майнових збиткiв.

Цей примусовий захiд виховного характеру може бути застосований лише за наявностi певних умов:—

злочином неповнолiтнього заподiяна майнова шкода фiзичнiй або юридичнiй особi;—

неповнолiтнiй має майно, яке належить йому на правi приватної власностi, або отримує самостiйний заробiток (зарплату, стипендiю);—

пiдсудний погоджусться вiдшкодувати заподiянi майновi збитки у розмiрi та в строки, визначенi судом, розумiючи, що це є умовою його звiльнення вiд покарання. Виховний характер цього заходу полягає саме у добровiльностi вiдшкодування, примус же проявляється в тому, що вiдшкодування здiйснюсться за приписом суду та пiд загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання вимог суду;

5) направлення неповнолiтнього до спецiальної навчально-виховновної установи для дiтей i пiдлiткiв до його виправлення, але на строк, що не переващує трьох рокiв. Види i статус спецiальних навчально-виховних установ для неповнолiтнiх визначенi Законом «Про органи i служби у справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх» та положениями про них. Такими установами є загальноосвiтнi школи соцiальної реабiлiтацiї (для неповнолiтнiх у вiцi вiд 11-ти до 14-ти рокiв) та професiйнi училища соцiальної реабiлiтацiї (туди направляються особи вiком вiд 14 до 18 рокiв). При звiльненнi вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру неповнолiтнiй може бути направлений лише до професiйного училища соцiальної реабілітації [6;4] .

Направлення до спецiальної навчально-виховної установи є найбiльш суворим примусовим заходом виховного характеру. Вiн повинен застосовуватися тодi, коли неповнолiтнiй не може бути виправлений шляхом застосування iнших заходiв такого роду.

Строк перебування неповнолiтнього у спецiальнiй навчально-виховнiй установi визначається судом. Вiн має бути достатнiм для виправлення, але не може перевищувати трьох рокiв. Неповнолiтнiй, який довiв своє виправлення, може бути достроково звiльнений з навчально-виховної установи. Це здiйснює суд за мiсцем перебування установи за клопотанням її адмiнiстрації.

До неповнолiтнього можуть буги застосованi одночасно кiлька примусових заходiв виховного характеру, якщо вони за своїм змiстом не виключають один одного. Наприклад, направлення до спецiальної навчально-виховної установи спричиняє неможливiсть встановлення обмежень дозвiлля i особливих вимог до поведiнки неповнолiтнього, його передачу пiд нагляд батькiв, iнших осiб чи колективiв. Втiм доцiльним є поєднання таких заходiв, як застереження, покладення обов’язку вiдшкодування заподiяних майнових збиткiв з iншими видами примусових заходiв виховного характеру.

Поряд з призначенням одного чи кiлькох примусових заходiв виховного характеру, суд може призначити неповнолiтньому вихователя, який дiє вiдповiдно до Положення про судових вихователiв.

Правовi наслідки звільнення вiд покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру є однорiдними з тими, якi передбаченi стосовно звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi iз застосуванням таких заходiв. При вчиненнi неповнолiтнiм нового злочину в перiод вiдбування примусових заходiв виховного характеру йому призначається покарання за сукупнiстю вирокiв на основi ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.[10;325-328]

Звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолiтнього лише у разi його засудження до позбавлення волi.

Iспитовий строк, строк протягм якого неповнолітній повинен довести своє виправлення і не вчиняти нових злочинів, установлюється тривалiстю вiд одного до двох рокiв.

У разi звільнення неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведенню з ним виховної роботи.

У ст.ст.75-78 КК сформульованi загальнi положення, що характеризують iнститут звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням. В коментованiй же статтi знайшли вiдображення положення, якi характеризують специфiку застосування цього iнституту до неповнолiтнiх.

Цей iнститут може бути застосований судом до неповнолiтнього лише в разi його засудження до позбавлення волi. Загальна вимога про те, щоб строк позбавлення волi не перевищував п’яти рокiв, як i висновок суду про можливiсть виправлення засудженого без вiдбування покарання як передмова застосування розглядуваного iнституту, зберiгаються.

Зберiгається й положення про такi умови його застосування, як невчинення засудженою особою нового злочину протягом iспитового строку (хоча такий для неповнолiтнiх менший на один рiк порiвняно з дорослими засудженими) та виконання покладених на неї обов’язкiв.

Зберiгається й положення про можливiсть призначення додаткових покарань, якими для неповнолiтнiх можуть бути лише штраф та позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.

Актуальними для застосування розглядуваного iнституту до неповнолiтнiх є й загальнi положення, що в разi, коли засуджений не виконує покладені на нього судом обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адмiнiстративнi стягнення свiдчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для вiдбування призначеного покарання та про те, що у разi вчинення засудженим протягом iспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за сукупнiстю вирокiв, звичайно, з дотриманням положень щодо максимального строку покарання неповнолiтньому.

Новелою, яка стосується й неповнолiтнiх, чинного КК є положення про те, що пiсля закiнчення iспитового строку особа звiльняється вiд призначеного їй покарання судом (а не автоматично, як це мало мiсце при застосуваннi умовного засудження), причому лише за умови виконання покладених на неї судом обов’язкiв та невчинення нового злочину.

Специфiкою звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням неповнолiтнього є й те, що суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведенню з ним виховної роботи. [10;214]

Загальна норма про цей вид давності передбачена в ст. 80 КК і нею, насамперед, повинен керуватися суд