Виникнув тупамарос як радикальна, активна суспільно-політична організація, але репресії з боку держави каналізували діяльність руху в терористичне річище. Захопивши зброю в одному зі стрілецьких клубів (такий зачин є практично стандартним для будь-якої терористичної організації), тупамарос здійснюють серію нападів на банки, магазини, склади, вантажівки, гральні доми (що, знову такі, притаманне майже кожній терористичній групі), "експропріюючи експропріаторів" і віддаючи захоплене незаможним прошаркам населення. Дещо пізніше тупамарос починає практикувати викрадення іноземних громадян та дипломатів. У боротьбі з "Рухом за національне визволення" каральні органи Угугваю використовують всі доступні їм засоби. У відповідь на це тупамарос відповідає кривавими терактами, спрямованими проти представників репресивних органів. Упродовж кількох років в Уругваї точиться кровопролитна війна між бойовиками руху та урядовими військами. До 1972 р. тупамарос було розгромлене. Лишилися тільки нечисленні групи опору, дієспроможність яких була вкрай обмежена.

Феномен західнонімецької "Фракції Червоної Армії" (КАР) наочно демонструє той факт, що екстремістські терористичні організації виникають не лише як наслідок соціально-економічних чи політичних криз. 29 вересня 1970 р. РАФ здійснює пограбування трьох західнонімецьких банків. Згодом проводиться напад на провінційну мерію з метою захоплення бланків для фальшивих документів і наскок на казарми з метою заволодіння зброєю.1970 по 1972 рр. РАФ проводить близько 555 терористичних акцій: вибухи і підпали банків, видавництв і магазинів, напади на військові склади, казарми і командні пункти бундесверу та НАТО.На початок 70-х рр. РАФ нараховує у своїх рядах 30 активних членів, які були поділені на три групи. У Західному Берліні вони мали конспіративні квартири, транспорт, запаси зброї і боєприпасів, а також фінансовий резерв "на революційні цілі".У своїй боротьбі з РАФ західнонімецький уряд вдавався до щонайрадикальніших заходів. Восени 1973 р. у Бонні перед журналістами демонструє свої можливості новий спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом "ГСГ-9". Невдовзі він проводить низку блискучих операцій, в результаті яких багато бойовиків РАФ знищуються, а її керівництво - Андреас Баадер, Гудрун Енслін, Хорст Малер, Ульріке Майнгоф — потрапляє до в'язниці — фортеці "Штаммгайм". Але з арештом лідерів діяльність РАФ не припинилася. "Друге покоління" бойовиків продовжує діяти. До того ж Баадер з в'язниці надіслав своїм сподвижникам інструкцію, одним з пунктів якої була рекомендація захоплювати і винищувати "сильних світу цього". Так після підпалів, пограбувань і вибухів розпочинається новий етап в діяльності РАФ — замахи. Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах "Штаммгайм". За "нез'ясованих" обставин гинуть Баадер, Енслін та Распе. Малер дивом виживає, отримавши чотири удари ножем у груди. В офіційному повідомленні говорилося, що всі вони покінчили життя самогубством. Дещо пізніше те саме відбувається і з Ульріке Майнгоф. Андрій Ясько „ Онтологія насильства : Терор і тероризм як елементи політичної боротьби „ (опубліковано в журналі «Українські проблеми» N1. 1998 р.).- 33с.

Не менш відомою терористичною організацією, що з'явилася в Європі наприкінці 60-х рр. і діє досі, є італійські "Червоні бригади". Виникла ця організація 20 жовтня 1970 р. Саме в цей день в одному з лівоекстремістських видань з'явилося повідомлення про створення "пролетарської організації, яка має намір боротися проти господарів та тих, хто їм служить".Коли Андреас Баадер та його найближчі сподвижники вийшли з лівацької молодіжної організації "Республіканський клуб", то керівна верхівка "Червоних бригад" залишила, свого часу, лоно таких лівацьких угруповань, як: "Потере операйо" ("Робітнича влада", або — скорочено — "Потоп"), "Потта контінца" ("Боротьба триває"), "Аутономія операйя" ("Робітнича автономія") та "Авангуардія операйя" ("Робітничий авангард").За рік до виникнення "Червоних бригад", 1 листопада 1969 р., в одному з дешевих готелів неподалік Генуї відбулася нарада кількох десятків активістів вищеперелічених лівацьких угруповань. На ній була обговорена тактика і стратегія терористичної діяльності і сформоване ядро "Червоних бригад". Виступаючи на цьому своєрідному семінарі, 28-річний Ренато Курчо, якого пізніше італійська преса назвала "історичним засновником "Червоних бригад", закликав ліваків "перейти до збройної боротьби". На його думку, вона була єдиним способом "звільнитися від влади капіталу". Курчо вважав, що "діяти належить у містах, де знаходиться організаційний і політичний центр експлуатації. Треба завдати удару в самісіньке серце системи".Серед членів бойових груп "Червоних бригад" були робітники, студенти, дрібні комерсанти, нащадки найбагатших родин Італії та значних політичних діячів, а також підприємці і професори університетів, лікарі, адвокати тощо. Спочатку "Бригате россе" не привертали