У дохідній частині державного бюджету зосереджується та частина вартості валового внутрішнього продукту, яка в процесі розподілу і перерозподілу доходів і нагромаджень може бути спрямована на розвиток економіки держави, соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, потреби оборони, управління. Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у державному бюджеті, є податки, суть яких, в першу чергу полягає у примусовому відчуженні державою частини новоутвореної вартості.

Для того, щоб ці кошти були ефективно використані саме в життєво важливих і прогресивних секторах економіки, для створення необхідної інфраструктури, вирішення потреб, пов’язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням, необхідно їх концентрувати.

Збільшення державних видатків можливе лише в одному випадку, через збільшення прибутків та податкових надходжень, які пов’язані з населенням. Знайти рівновагу між необхідними видатками та можливими надходженнями досить складно – це скоріше можна назвати фінансовим мистецтвом.

Розуміння податку, як об’єктивного платежу фізичних і юридичних осіб до бюджетів органів суспільної влади різних рівнів, прийнятливе, в основному, для практичних цілей. Будь-який податок, крім фіскальної та регулятивної дії, має ще й побічні, зовнішні для фіску, соціальні наслідки. Отже, податки доцільно розглядати не просто як економічну, а й як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками із переміщенням цієї частки через бюджет до усього населення країни. Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно пов’язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні блага – це такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються лише державою. Причому, якщо держава – орган виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, і оплата державних благ – достовірне використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою – виробником суспільних благ і суспільством можливо досягається еквівалента мінова угода “блага-податки”.

Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості національного продукту в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державною і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну та розподільчо-регулятивну функції.

Ці функції є об’єктивними та існують з часу виникнення податків. Проте конкретні прояви їхніх рис пов’язані з умовами суспільного розвитку та характерними важелями розширеного відтворення.

Фіскальна функція забезпечує об’єктивні умови для утворення фінансової основи функціонування суспільства. Саме за її допомогою реалізується значна частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо-регулятивна функція притаманна сутності кожного податку, адже, як зазначалось, податки пов’язані з процесом перерозподілу вартісних пропорцій валового внутрішнього продукту між платниками податків та державою. Причому обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються податковою політикою. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора набуває складної структури, оскільки регулятивна функція податків є обов’язковим явищем, а ступінь впливу податків на вище перераховані аспекти залежать від податкової політики, що є досить суб’єктивним явищем.

Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо-регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не дією існування кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

За змістом державний бюджет – централізований фонд грошових коштів держави.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є практичним втіленням у життя державних заходів у господарському будівництві. Це надає можливість маневрувати грошовими коштами, зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

За умов перехідної економіки провідна роль бюджету, як в перерозподілі фінансових ресурсів зокрема, так і національного багатства в цілому, є обов’язковою реальністю.

Згідно зі світовим досвідом, роль держави у розподільчих процесах з розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції.

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави твердити, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менше 30% ВВП. Таке співвідношення буде найбільш оптимальним і зумовлено соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства.

Для порівняння можна навести такі показники рівня урядових витрат до ВВП в зарубіжних країнах кінця ХХ століття: Австрія – 51,7%, Бельгія – 54,3%, Франція – 54,5%, Італія –52,9%, Німеччина – 49%, Швеція – 64,7%.

Виконання бюджету 2000 року показує, що до державного бюджету України надійшло 34,7 млрд. гривень, за доходами його виконано на 102,2%. Детальніший аналіз свідчить, що доходи державного бюджету 2000 року становили 28,2 млрд гривень, або 95,6% запланованих і затверджених обсягів.

Різниця в 6,5 млрд. гривень – це кошти спеціального фонду, основну частину яких становлять позабюджетні фонди установ й організацій, які заробляють їх самостійно. В 2000 році їх вперше включили, як складову частину в державний бюджет України, до того ж, без необхідних відповідних змін до закону “Про бюджетну систему”. Ці кошти, як і в попередні роки, використовувалися для внутрішніх потреб організацій, що їх заробляють, і до загальнодержавних потреб ніякого відношення не мають. Саме перевиконання