Оскільки законодавчий орган за своїм волевиявленням затверджує об’єм видатків і доходів бюджету на плановий рік, то тим самим він ставить уряд під свій контроль. Процедура затвердження стосується також і місцевих бюджетів. Вони, згідно з статтею 143 Конституції України затверджуються територіальними громадами, або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети затверджують районні і обласні ради. Ці конституційні положення складають не лише основу бюджетно-правового регулювання, але й свідчать про основоположну роль найвищого представницького органу держави в сфері бюджету. Якщо утворення державного бюджету і використання коштів здійснюють органи виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів – прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також розглядає і приймає рішення щодо звіту про державний бюджет.

Характерною рисою бюджету, як зазначалось вище, є те, що він складається на певний період. З позиції права, суть бюджетного періоду полягає в тому, що це період, протягом якого виконавча влада реалізовує, втілює в життя прийнятий документ законодавчого органу – Верховної Ради України. Закінчується цей період тим, що найвищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів організовує складання і подає до парламенту звіт про виконання Державного бюджету за відповідний рік. Отже, юридичний зміст бюджетного періоду і звіту про виконання бюджету зводиться в кінцевому підсумку до найбільш доцільного періоду, по закінченню якого Верховна рада України здійснює свої контрольні повноваження щодо дії виконавчої влади в галузі бюджету. Виходячи з того, що бюджет є планом, значення бюджетного періоду набуває сутнісних ознак, рис бюджету.

Вагома суспільно-економічна роль бюджету в життєвому функціонуванні держави, розгалуженість бюджетних відносин, публічний характер фінансів в цілому обумовили необхідність існування значної групи норм та нормативів, які регулюють бюджетні відносини. Детальна врегульованість бюджетних відносин є однією з ознак демократичної держави з характерним для неї розподілом влади, необхідністю контролю за всіма бюджетними процесами. Бюджетні відносини є внутрішньодержавними, оскільки вони стосуються розподілу фінансових ресурсів в середині держави і в них не беруть участі недержавні суб’єкти права. Бюджетно-правові норми регулюють відносини при встановленні бюджетної системи і бюджетного устрою України, розподілі доходів і видатків між окремими видами бюджетів, у процесі складання розгляду, затвердження, виконання бюджетів та звітності їх про виконання. Найбільш суттєвою рисою бюджетних відносин є те, що всі вони носять імперативну форму розподілу бюджетних ресурсів. Розподіл їх має два напрями: предметний – за галузями, секторами діяльності держави і її функціями; структурний – за ланками бюджетної системи.

Загальне значення для бюджетного законодавства України має конституційне положення про те, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Ця норма розвивається в бюджетному законодавстві. Виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Контроль за використанням коштів державного бюджету України здійснює від імені Верховної Ради України Рахункова палата.

Таким чином, за сутністю економічної категорії державний бюджет відображає грошові відносини, які проявляються між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами – з іншого, та існують з приводу утворення фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення. За своєю формою, це – основний фінансовий план держави, що дозволяє різнорівневі фінансові підсистеми налаштовувати в ієрархічну структуру, тим самим забезпечуючи виконання бюджетного процесу. За матеріальним змістом – централізований фонд грошових коштів держави, які знаходяться в постійному русі з приводу зарахування доходів (вхідні бюджетні потоки) та фінансуванню видатків (вихідні бюджетні потоки). За організаційною структурою – центральна ланка державної фінансової системи, яка обумовлює розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту у всій його повноті, тобто між сферами, напрямками, структурами процесу виробництва та обігу, окремими ланками бюджетної системи та окремими категоріями населення. І на кінець, за характером, бюджет – обов’язковий документ у вигляді закону, що юридично забезпечує бюджетний процес та функціонування бюджетної системи.

3. Бюджетний процес – об’єктивна процедура правових норм в Україні.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає наступні стадії бюджетного процесу:

складання проектів бюджетів;

розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування.

Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває в середньому біля