Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів, а також повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів.

Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також населення, які пов’язані з доходами і видатками бюджетів.

Виконання Державного бюджету забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип “єдиної каси”, що дає змогу в поєднанні з централізованою казначейською телекомунікаційною системою мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету здійснюється через установи Національного банку, Укрексімбанку, Укрсоцбанку, Промінвестбанку. Касове виконання Пенсійного фонду обслуговує банк “Аваль”. Вказані банки здійснюють прийом та зарахування на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, прийом і видачу позабюджетних коштів установ, розрахункове і касове обслуговування установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.

Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про виконання Державного бюджету. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

5) звіт про бюджетну заборгованість;

6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу;

8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;

11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про виконання закону про Державний бюджет України представляє Міністр фінансів України. Верховна Рада України може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджету України щодо використання ними бюджетних коштів.

За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

Характерною особливістю бюджетного процесу в сучасних умовах є систематичне порушення бюджетної дисципліни.

Аналіз бюджетного процесу в Україні упродовж 1991-2002 років свідчить про наступне:

починаючи з 1992 року, Закон України “Про Державний бюджет” майже жодного разу не був прийнятий вчасно (див. таблицю 2.).

Таблиця 2.

Фактичні дати бюджетного процесу

Бюджетний рік | Подання проекту Державного бюджету до Верховної Ради України | Прийняття Закону України “Про Державний бюджет”

1992 | грудень 1991 - червень 1992 | 18 червня 1992

1993 | 18 березня-3 квітня 1993 | 9 квітня 1993

1994 | 15 січня 1994 | 1 лютого 1994

1995 | 7 березня 1995 | 7 квітня 1995

1996 | 4 грудня 1995 | 22 березня 1996

1997 | 14 вересня 1996-4 червня 1997 | 27 червня 1997

1998 | 15 вересня 1997 | 30 грудня 1997

1999 | 15 вересня-23 жовтня 1998 | 31 грудня 1998

2000 | 15 вересня 1999 | 17 лютого 2000

2001 | 15 вересня 2000 | 7 грудня 2000

2002 | 19 вересня 2001 | 20 грудня 2001

2) інколи майже одразу після введення в дію Закону “Про Державний бюджет”, інколи трохи пізніше переглядалися встановлені нормативні показники, тобто відбувалася процедура секвестру;

3) існують значні розходження між значеннями показників бюджету, які обґрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються Верховною Радою;

4) макроекономічні показники, які є підґрунтям бюджетних розрахунків (валовий внутрішній продукт, рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними - до 1996 року відхилення щодо величини валового внутрішнього продукту становили від 22 до 1000 %, а з 1996 року коливання були в межах від 3 до 18%.

Негативним у бюджетному процесі також є те, що значна частина показників Державного бюджету підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що зосередження уваги на внутрішніх проблемах бюджетотворчого процесу (яке досягає апогею під час розгляду чергового проекту Державного бюджету в парламенті) не повинно відривати від справжніх проблем бюджетної політики і економічної стратегії держави. Кінцевим критерієм успіху просування по шляху реформ має бути не мінімальний рівень інфляції чи дефіциту бюджету, а ті можливості, які економіка (ринок) надає для зростання виробництва. Бюджет як інструмент економічної та соціальної політики залежить від економічних умов і, у свою чергу, має впливати на ці ж економічні умови.

ВИСНОВКИ

Одним з основних інструментів державного регулювання соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад народних депутатів, які згідно з основними напрямами бюджетної політики