землю є характерною рисою країн Стародавнього Сходу. Земля належала общинам, храмам, царям.
Зобов'язальне право
Зобов'язання у Вавилоні виникали з догорів та правопорушень. Договірне право було досить розвинутим. Існували ціла система договорів, що свідчать про високий ступінь розвитку обігу, товарно – грошових відносин, а також про значну роль лихварства, банків тогочасного суспільства. Для укладення договорів не вимагали дотримуватись якоїсь обрядовості. Переважала письмова форма угод і обов'язково при свідках. При укладенні де яких договорів вимагали ще й принесення клятва, яка підкріплювала непорушність угоди. Наприклад, при купівлі – продажу раба, обміні повинно бути 2-3 або більше свідків. Вони не ставили своїх підписів але їх імена зазначались у тексті угоди.
За не виконання договорів встановлювали різну відповідальність. У ранню епоху боржник, як правило, відповідав своєю особою і у випадку не виконання умов договору втрачав волю, ставав рабом. Така відповідальність в епоху першої Вавилонської династії збереглась тільки стосовно договору позики.
Купівля – продаж і обмін.
Щодо договору купівлі – продажу, то в законнику Хаммурапі йому присвячено не багато статей. Угода укладалась в присутності свідків, в письмовій формі. У договорі фіксували волю сторін щодо передачі права власності. Акт передачі супроводжувався символічним доторком палички, про що зазначено у договорі. Щось подібне з'явилось у стародавніх римлян з їх символічним накладанням на річ палички – vindicta.
Предметом купівлі – продажу були рухомі та не рухомі речі: тварини, зерно, прикраси, поля, сади, будівлі, канали та ін.
Часто трапляються договори купівлі – продажу рабів. Ціни на рабів були різні – залежно від їх статі, віку, виучки, професії. В законах передбачені гарантії якості купленого раба, якщо протягом місяця після купівлі у раба виявиться хвороба, названа "бену" (очевидно епілепсія), то покупець може повернути раба і одержати свої гроші.
Часто трапляються акти продажу нерухомості з приводу боргів. Відомі також угоди щодо продажу - купівлі дітей.
Закони Хаммурапі в окремих випадках передбачали заборону або обмеження купівлі – продажу, а саме:
воїни та чиновники не могли продавати землю та будинки, одержані від царя за службу, як і рабів, робочої худоби та іншого отриманого від царя (ст. 35-36).
Вдова не могла продати і дарувати майно, що становило її посаг, або дарунок чоловіка (ст. 150. 171).
Також заборона стосувалася майна (шерікту), яке батько передавав своїй дочці і без дозволу вона не могла його відчужувати.
Наймання.
Вавилонське законодавство передбачало наймання речей та послуг. Договори оренди садів та садів були не довгочасними – на один рік.
Часто здавали свої землі в оренду воїни або біднота, яка не мала чим їх обробляти чи засівати. Укладали також договори наймання житлових приміщень. У цивільному праві відомі сервітути (право на користування чужою річчю). Насамперед це надання права проходу чи проїзду через чужу ділянку.
Окрім наймання рабів, яких вважали речами, у Вавилоні широко практикували наймання праці чи послуг вільних людей.
Шлюб і сім'я, спадкове право.
Шлюбному обряду передували укладення певної угоди між нареченим чи його батьком та батьком нареченої. Це були свого роду заручини. При цьому наречений вручав певну суму грошей - "тірхату", та шлюбний дарунок самій нареченій та її сім'ї – "біблу" (ст. 139, 159). Також допускали шлюб вільного за рабинею (ст. 170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними, так само, як і від шлюбу вільної з рабом.
При одруженні батько давав своїй дочці придане – шеріхту. Шерікту видавали дочці при посвяті її в жриці. Одержавши придане дочка вже не могла успадковувати батьківське майно після його смерті (ст. 183). Шерікту ставало власністю дочки, після одруження воно переходило до чоловіка, а після смерті до її дітей. Якщо дітей не було, та шерікту повертали батькові дружини, а він в свою чергу повинен був повернути її чоловікові викупну платню.
Якщо чоловік хотів розлучитися то це було дуже простою справою. Дружина ж мала право вимагати його у деяких, чітко визначених випадках:
коли дружина хвора, а чоловік взяв іншу жінку чи наложницю;
при безпідставному звинувачені чоловіком дружини у зраді або її зганьбленні;
при порушенні чоловіком подружньої вірності чи нехтуванні нею як дружиною;
коли чоловік покидав свій дім виїжджаючи з місцевості.
Якщо чоловік попав у полон, а дружина не мала засобів до існування, то вона мала право вдруге вийти заміж. Але якщо перший чоловік повертається, то на його вимогу вона також поверталась до нього.
Спадкове право.
Спадкування спочатку врегульовували звичаями а потім закон. Протягом тривалого часу у Вавилоні спадкоємцями визначали тільки синів. А дочок покликали до спадкування тільки якщо у спадкоємця не було синів. Діти успадковували майно батьки чи матері порівну – його ділили на відповідну кількість частин. Одружені сини також мали право спадкування. Щодо заміжніх дочок то про їх спадкування у законах нічого не сказано. Але у ст. 183 зазначено, що дочка наложниці, яка при одруженні отримала від батька придане, не брала участі у спадкуванні його майна. Дочка – жриця, яка одержала від батька придане, могла ним користуватись, але якщо це була нерухомість, то продати чи подарувати вона немала права.
Майно раба після його смерті переходило до господаря. Проте якщо раб був вільни або одружений з вільною то їй повертали придане, а все інше майно ділили на половину: одна частина господарю, друга – дружині померлого.
Про іншу форму спадкування – заповіт – в законах Хаммурапі не згадується.
Кримінальне право.
Нормам кримінального права присвячено багато статей в законниках Хаммурапі та інших