Після закінчення терміну дії авторського права твір стає суспільним надбанням.

Поряд з авторськими правами зазначений Закон докладно регулює відносини у сфері суміжних прав. Таку назву ці права одержали тому, що особи, які мають такі права, творчо використовують створені іншими особами твори і не вважаються авторами виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів.

До цивільно-правових способів захисту авторського права і суміжних прав належать такі:*

визнання права;*

відновлення права;*

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;*

відшкодування збитків;*

визнання угоди, договору недійсним;*

стягнення особливої неустойки при несвоєчасній оплаті.

Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання.

Автором відкриття визнається громадянин, який зробив заявку, що відповідає певним вимогам.

Відповідно до ст. 514 ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчується дипломом; він має право на присвоєння відкриттю свого імені або спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також на пільги, зокрема право на додаткову житлову площу нарівні з науковцями.

Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.

Право одержати диплом про відкриття померлого автора, а також винагороду переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуються судом (ст. 56 ЦК).

Патентне право (промислова власність) — це інститут цивільного права, що регулює відносини, пов'язані з технічною творчістю.

Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законами матеріального світу. Вони не відтворюють індивідуальності їхнього творця у такій мірі, як об'єкти авторського права. Отже, об'єкти технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно один від одного самостійно різними особами і тому потребують формального офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості, спрямовані на розв'язання практичних завдань, мають прикладне значення.

Об'єктами патентного права (промислової власності) у вузькому розумінні є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Суб'єктами патентного права є автори, патентовласники, ліцензі-ати.

Автор — це фізична особа, творчою працею якої створено твір.

Патентовласник — особа, яка має виключне право на використання винаходу. Такими можуть бути: 1) автор винаходу; 2) роботодавець (у разі службових винаходів); 3) особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту; 4) правонаступники; 5) договірний патентовласник (патент може бути переданий за договором, за плату будь-якій фізичній або юридичній особі).

Ліцензіат — особа, яка одержує у визначеному договором обсязі право на використання винаходу за плату. Існують такі види ліцензійних договорів:

1) виняткової ліцензії;

2) неповної ліцензії;

3) відкритої ліцензії.

Список використаної літератури:

Емельянов В. П. Гражданское право Украины. — К.: Консум, 1996.

Ерманский О. А. Теория и практика рационализации. — М., 1995.

Жизненный путь личности: Вопросы теории и методологии социально-психологического исследования / Под. ред. Л. В. Со-хань. — К.: Наук, думка, 1987.

Журавлев П. В., Карташов С. П., Маусов Н. К. Технологии управления персоналом. — М.: Экзамен, 1999.

Иванов В. Н. Социальные технологии в современном мире. — М., 1996.

Качалина Н. М. Оргпроектирование. — М.: Экономика, 1963.

Кей Торн Дэвид Маккей. Тренинг. Настольная книга тренера. — Новосибирск; СПб.: Питер, 2001.

Колпаков В. М. Становление и развитие теории и практики самоуправления жизнедеятельности и деятельности человека: Дис. ... д-ра менеджмента. —К.: МАУП, 1998.

Колпаков В. М. Теория и практика принятия управленческих решений. — К.: МАУП, 2000.

Колпаков В. М., Дмитренко Г. А. Стратегический кадровый менеджмент. — К.: МАУП, 2002.

Лукашевич Н. П. Социология труда. — К.: МАУП, 2001.

Лукашевич Н. П. Теория и практика самоменеджмента. — К.: МАУП, 2002.

Малиновский П. В. Идейно-теоретические и методологические основы организационно-управленческих игр // Управленческие нововведения и игропрактика. — М.: Ин-т социологии АН, 1990.

Менеджмент организации / Под ред. 3. П. Румянцевой и Н. А. Саломатина. — М.: ИНФРА-М, 1995.

Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М.: Дело, 1994.

Методические рекомендации к системе управления кадрами.—К: ИУНХ, 1981.

Микалко М. Тренинг интеллекта. — СПб.: Питер, 2000.

Мильнер Б. 3. Теория организации. — М.: ИНФРА-М, 1999.

Михайлов Ф. Б. Управление персоналом: классические концепции и новые подходы. — Казань, 1994.

Небренчин А. М. Тайны истории средневековой Руси. — Гомель: Фенид, 1992.

Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми. — 4-е изд., перераб. — К: МАУП, 1998.

Основы управления персоналом / Под. ред. Б. М. Генкина. — М.: Высш. шк., 1996.