У ході розслідування групових хуліганських дій, що не супроводжуються бійками і нанесенням тілесних ушкоджень, найбільше важливо установити в чому конкретно виразилися грубі порушення суспільного порядку групою підлітків (нецензурні вираження, приставання й образи перехожих і т.д.), чи був у їхніх діях особливий цинізм і в чому він проявився, чи знаходилися вони в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, хто з них конкретно зробив хуліганські дії і які саме, яка зв'язок між їхніми діями і наслідками, що наступили.

Відповідно і при розслідуванні групових грабежів, зґвалтувань, навмисних знищенні державного, суспільного й особистого майна цільовий аспект доведення визначається ознаками конкретного складу злочину, сформульованими в карному законі і необхідністю конкретизації дій кожного зі співучасників злочину.

Для підлітків, опинившихся в агресивному антигромадському середовищі, і вперше зробили злочин, як правило, характерні перекручування в сприйнятті дійсних цінностей, що склалися під впливом їхнього оточення. Звідси, у залежності від індивідуальних рис характеру, їм належні: недостатнє розуміння ваги вчиненого, захопленість карною «романтикою», кругова порука (прийнята за дружбу, товариство), страх перед співучасниками і наслідування їм, і разом з тим непевність, відсутність продуманої лінії поводження на слідства, підвищений збудливість і емоційність, схильність сторонньому впливу (сугестивність).

У цьому зв'язку слідчий зобов'язаний роз'яснити підлітку усю вагу вчиненого їм, використовувати його позитивні якості для формування психологічного контакту і потім нейтралізувати негативні установки, переконати, що тільки правдиве каяття і правдиві показання є для нього самим чесним і правильним способом дії. Безумовно, що відзначені дії слідчого повинні бути строго диференційовані стосовно до сформованого доказової ситуації. Схильність підлітків до самообмови зобов'язує слідчого вибирати і дозувати визначені тактичні прийоми виходячи не тільки з особистості підлітка, але і з власної впевненості в його винності, заснованої на достатній сукупності доказів. Тому взагалі при роботі з підозрюваним неповнолітнім і особливо бере всю провину на себе (що характерно по групових справах) необхідно:

а) надати йому можливість вільно розповісти про зроблений злочин і свою роль у ньому, не перериваючи і не перебиваючи його;

б) гранично деталізувати отримані показання;

в) зіставити отриману інформацію з іншими матеріалами справи (даними огляду місця події, результатами допиту свідків, співучасників і т.д.), що можуть допомогти з'ясувати дійсну роль неповнолітнього в зробленому злочині, кількість і склад співучасників, їхньої дії;

г) провести перевірку й уточнення показань неповнолітнього на місці злочину.

Як правило, цих дій виявляється досить для того, щоб виявити всі протиріччя, показати неповнолітньому неспроможність його неправди й одержати правдиві показання. Якщо ж цього не відбулося, і підліток коливається, то доцільне проведення очної ставки зі співучасником твердо встав на шлях каяття.

Невиправданої і суперечний вимогам закону є практика допиту неповнолітніх, затриманих по підозрі в здійсненні злочину, чи підданих мері припинення до пред'явлення обвинувачення, як свідків. Такі дії слідчого обмежують права неповнолітнього і гарантії їхньої реалізації.

Представляється, що допит підозрюваного неповнолітніх у всіх випадках (за винятком випадків емоційного шоку від злочину) потрібно робити негайно і по групових справах особливо. Відкладання допиту дає можливість змови зі співучасниками, навчання підлітка лінії поводження на слідствi осiб, що мають кримінальний досвід.

Вибір конкретних тактичних прийомів, застосовуваних при розслідуванні, визначається доказовою базою і переконаністю слідчого у винності підлітка. Тому при наявності достатніх доказів слідчий може бути більш рішучий, створюючи в неповнолітнього перебільшене представлення про свою поінформованість про обставини злочину, використовуючи раптове пред'явлення окремих доказів, а також протиріччя в показаннях співучасників і інші тактичні прийоми. У прикордонній ситуації, а дорівнює при недостатності доказів потрібно особлива обережність і старанність у виборі тактичних прийомів, з огляду на сугестивність підлітків і схильність до самообмови.

Своєчасне і повне розслідування групових хуліганських проявів молоді досягається шляхом використання інформаційного потенціалу різних служб органів внутрішніх справ. Одержання інформації залежить, у першу чергу, від чіткості взаємодії слідчих апаратів із працівниками карного розшуку. Така взаємодія повинна починатися відразу після одержання інформації про злочин. Найбільш оптимальна форма взаємодії - створення слідчо-оперативних груп. Вибіркове дослідження показало, що при розслідуванні кримінальних справ по фактах групового хуліганства слідчо-оперативні групи практично не створюються, а якщо створюються, те працівники карного розшуку приймають у них участь украй рідка (17,6%), що серйозно позначається на якості розслідування. У той же час досвід роботи слiдчо-оперативних груп з числа додаткових сил МВС СРСР і Прокуратури України у Новомосковську в 1989 р. показав, що маються можливості поліпшувати показники розкриття і розслідування групових злочинів з боку антигромадських формувань підлітків і молоді. Скоординовані дії дозволили за короткий термін виявити і притягти до карній відповідальності більш 140 ватажків і лідерів антигромадських угруповань молоді, оздоровити в цілому оперативну обстановку в місті.

Як правило, при розслідуванні хуліганських проявів і інших злочинів з боку антигромадських формувань підлітків і молоді первісних слідчих дій виявляється недостатньо для висування версій і вибору оптимального напрямку розслідування. Тому на первісному етапі слідчий повинний використовувати й оперативно-розшукову інформацію.

Основна форма організаційної взаємодії слідчого з апаратами карного розшуку на цьому етапі розслідування — дача окремих доручень. Нерідко слідчі не планують свої дії, не погодять їх з діями оперативних працівників. Окремі доручення в більшості випадків носять формальний характер. Тим часом, аналіз позитивного досвіду взаємодії показує, що успіх у розслідуванні справ зазначеної категорії досягається тоді, коли слідчі доручають оперативним працівникам карного розшуку зібрати за допомогою оперативно-розшукових засобів і методів інформацію з наступного колу питань: