національним природним паркам; заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших фор-мах власності, передбачених законодавством України, - ко-лективній і приватній.
Співвідношення державної та інших форм власності скла-даються під впливом двох основних факторів: інтересів дер-жави в максимальній ефективності виробництва та економі-ки в цілому і інтересів держави щодо збереження природних об'єктів та всієї екосистеми країни.
Що до тваринного світу, то відповідно до законодавства у колективній і приватній власності можуть перебувати дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі або природного середовища, розведені (от-римані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом.
Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природо-охоронну, наукову та естетичну цінність, а також види тва-рин, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або придбані у власність за межами України).
Об'єктом колективної чи приватної власності можуть бути також загальнопоширені корисні копалини місцевого зна-чення (пісок, глина, гравій тощо) і торф за умови, що ос-танні знаходяться в межах ділянок землевласників, тому вка-зані форми власності на корисні копалини є досить віднос-ними, оскільки забезпечуються відповідно колективною чи приватною формою власності на земельну ділянку, де зна-ходяться ці корисні копалини.
Те ж можна сказати і про колективну чи приватну власність на водні об'єкти площею до 3 га і ліси площею до 5 га, роз-ташовані на угіддях сільськогосподарських підприємств (ко-лективна власність) або на угіддях селянських (фермерсь-ких) господарств (приватна власність), оскільки селянське (фермерське) господарство не має статусу юридичної осо-би).
Колективна і приватна форма власності на землю нарівні з державною затверджена статтею 3 Земельного кодексу Ук-раїни.
До земель колективної власності відносяться землі колек-тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо-дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств, передані їм за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств (ст. 5 Земельного кодексу).
Землі приватної власності громадян - це ділянки для:
- ведення селянського (фермерського) господарства;
- ведення особистого підсобного господарства;
- будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо-дарських будівель (присадибна ділянка);
- садівництва;
- дачного і гаражного будівництва.
Враховуючи загальнонародні інтереси та обмеженість розмірів земельних ресурсів кордонами території України законодавець встановив певні розміри земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності громадян.
Для ведення селянського (фермерського) господарства у приватну власність можуть передаватись безоплатно земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільсько-господарських угідь і 100 га усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок для передачі у приватну власність визначають сільські, селищні, міські, районні ради в межах визначених норм з врахуванням регіональ-них особливостей, спеціалізації та можливостей щодо обро-бітку наданих земель переважно членами селянського (фер-мерського) господарства.
В окремих випадках громадяни можуть мати у власності зе-мельні ділянки понад площу, що передається їм безоплатно. Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу вони можуть прид-бати у місцевих рад земельні ділянки понад 50 га за відповідну плату.
Відповідно до земельного та приватизаційного законодав-ства громадяни України мають право одержати у власність земельні ділянки таких розмірів: не більше 0,6 га - для ве-дення особистого підсобного господарства в межах населе-них пунктів; не більше 0,25 га у сільських населених пунктах та 0,15 га у селищах міського типу для будівництва та обслуго-вування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для членів колективних сільськогоспо-дарських підприємств і працівників радгоспів присадибна ділянка може бути розміром не більше 0,25 га, у містах - 0,1 га.
Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будів-ництва не повинен перевищувати 0,1 га, будівництва індивіду-альних гаражів - 0,01 га, для ведення садівництва - 0,12 га.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця зне-шкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єди-ної енергетичної і космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа-ційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду (за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу сільськогосподарських підприємств, се-лянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогос-подарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сорто-дільниць, елітно-насінницьких господарств, племінних за-водів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Всі розглянуті тут об'єкти права власності на природні ре-сурси - це індивідуальні природні об'єкти, наділені певною самостійністю, які одночасно є складовими цілісного інтег-рованого об'єкта - екологічної системи країни і її частин - підсистем екологічної системи, кожна з яких характеризується своєю неповторною цілісною відокремленістю і нерозрив-ним зв'язком з іншими. Тому правове регулювання викорис-тання і охорони екосистеми країни здійснюється на трьох рівнях: використання і охорона екосистеми в цілому, окремих екосистем, що входять до складу екосистеми країни (ланд-шафти, природні комплекси), і окремих природних об'єктів - землі, надр і т.д. Правове регулювання останніх здійснюєть-ся за допомогою головних нормативно-правових актів (уже згадуваних