Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі види інвестицій:

- інвестиції у вигляді грошових коштів в національній або іноземній валюті, що визнається конвертованою Національ-ним банком України;

- інвестиції у вигляді цільових банківських вкладів;

- інвестиції у вигляді корпоративних прав (прав влас-ності на частку (пай) у статутному фонді господарських това-риств та інших господарських організацій корпоративного типу);

- інвестиції у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних ціннос-тей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

- інвестиції у вигляді майнових прав, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- інвестиції у вигляді сукупності технічних, техноло-гічних та інших знань, оформлених як технічна документація, навички і виробничий досвід, необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані ("ноу-хау");

- інвестиції у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, в т.ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у кон-вертованій валюті;

- інвестиції у вигляді прав на здійснення госпо-дарської діяльності, включаючи права на користування над-рами та використання природних ресурсів, наданих відпо-відно до законодавства або договорів;

- інвестиції у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

За джерелами інвестування інвестиції поділяють на внутрішні, тобто такі, участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори, зовнішні (іноземні), тобто такі, які здійснюються виключно іноземними інвесторами, спільні - за участю вітчиз-няних та іноземних інвесторів. Іноземні інвестиції відрізня-ються від внутрішніх тільки одним - іноземним походженням капіталу. Але за законодавством іноземна інвестиція кваліфі-кується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора і це положення закріплено як у ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування", так і в Положенні про порядок державної реєстрації іноземних інвес-тицій (затв. Постановою КМУ від 07.08.1999 р. №928). Але деякі автори вважають, що це положення, з теоретичної точ-ки зору, є необґрунтованим, оскільки при здійсненні інвес-тиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можна поділити на інвестиції у вигляді позик чи кредитів (позичковий капітал) та на інвес-тиції у вигляді прямих чи портфельних інвестицій (підприєм-ницький капітал).

За формою вивозу капіталу інвестиції поділяються на:

- інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, урядам, банкам і т.д.);

- інвестиції у формі виробничого капіталу - ство-рення за кордоном промислових підприємств, скупка вже існу-ючих, скупка акцій;

- інвестиції у формі вивозу торгового капіталу - для будів-ництва торговельних підприємств, складських приміщень і т.п.

За формами власності можна виділити дві великі групи інвестицій: недержавні та державні. Під державними інвестиціями розуміються позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. У цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжна-родними договорами і до яких застосовуються норми міжна-родного економічного права. Але можливі також випадки, коли інвестиції державі надають приватні установи. Під приватни-ми інвестиціями розуміються інвестиції, що надаються при-ватними фірмами, компаніями чи громадянами відповідним суб'єктам. Ця класифікація подана для іноземних інвестицій. Інші автори, поділяючи інвестиції на державні і приватні, керуються іншими міркуваннями. До недержавних відносять приватні та колективні, а до державних відносять і комунальні, пояснюючи це тим, що, хоча Законом України "Про власність" визначено приватну, колективну та державну форми власності, а Конституцією України передбачено ще й комунальну форму власності, слід розрізняти саме ці два види. Це пояснюється тим, що інвестиції приватної та колективної форми власності мають майже ідентичний правовий режим на відміну від дер-жавних та комунальних інвестицій, які через своє бюджетне походження та специфіку деяких категорій майна, що не може знаходитись у недержавній власності, мають специфічний пра-вовий режим.

В залежності від форми власності, на базі якої функціонує інве-стор, та джерел інвестиційних коштів виділяються:

- приватні інвестиції, тобто такі, які здійснюються фізичними та юридичними особами, що не належать до дер-жавної та комунальної власності, за рахунок власних або по-зичкових коштів;

- державні інвестиції, тобто інвестиції, які здійсню-ються державними суб'єктами господарювання за рахунок дер-жавних або позичкових коштів;

- комунальні інвестиції, тобто такі, що здійснюють-ся органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів;

- змішані інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюють-ся інвесторами, що функціонують на різних формах власності.

Розглянуті останні три поділи особливих зауважень не викликають, оскільки вони ґрунтуються на одній ознаці, але тут використані різні підходи, і автори, пропонуючи той чи інший поділ, керуються власними міркуваннями.

За характером і ступенем участі суб'єктів в інвес-тиційній діяльності виділяються прямі і портфельні (непрямі) інвестиції. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під фінансовими інвестиціями слід ро-зуміти господарську операцію, яка передбачає придбання кор-поративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінан-сових інструментів. В свою чергу, фінансові інвестиції поділя-ються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юри-дичної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. Прямою інвестицією також можна вважати і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підставі інвести-ційного договору.

Портфельна інвестиція - це господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку, за винят-ком скупки акцій в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми емітованих акцій.

Головною рисою,