складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсан-тів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цін-ні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і бан-крутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.
Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюють-ся континентальним цивільним і торговим правом, охоплю-ються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом неру-хомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патент-ним та авторським правом, морським правом, правом не-спроможності та банкрутства, правом обігових документів то-що. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.
У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій країні. Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регу-люють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне). Проблема відмежування цивільного і торгового права від інших галу-зей права тут зводиться в основному до проблеми розмежу-вання публічного і приватного права.
Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють май-нові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права), тру-довим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвива-лися у межах або на основі цивільного права. Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу між-галузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сімейних, трудових, коопера-тивних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субси-діарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права пев-ною мірою регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватноправового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного пра-ва. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.
Значні труднощі виникали під час вирішення проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарсько-го права у колишній Чехо-Словаччині. Це пояснюється нес-тійкістю поглядів на предмет господарського права і практич-ним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулювання. Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господарські відносини управління народним гос-подарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами. Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали.
Система господарського права Чехо-Словаччини включа-ла Загальну частину:
принципи господарсько-правового регу-лювання;
суб'єкти господарсько-правових відносин;
юридич-ні факти, право власності та майнова відокремленість органі-зацій;
управління господарською діяльністю.
Особливу частину:
право господарських договорів, господарського об-ліку та звітності;
розрахункових та кредитних правил;
право на найменування, товарний знак, промисловий зразок;
пра-вила про вирішення господарських суперечок.
Відсутність у господарському праві чітких критеріїв систе-ми права призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного за-стосування у господарських відносинах.
Концепція господарського права завжди була спірною, її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлен-ня, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відно-син у сфері господарства.
3. Основні джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн та співвідношення для конкретної країни чи групи країн
Цивільне та торгове право у країнах романо-германської правової системи, як правило, кодифіковане. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сфе-рах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нор-мативного закріплення майже всіх інститутів торгового і бага-тьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийня-то закони про продаж товарів (1893р. і 1980 р.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (роз-роблений у 1958р.), який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луізіани, Вірджінських островів та федерального округу Колумбія). Цивільні кодекси займають центральне місце у системі дже-рел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямків конкретизації в інших актах цивільного законодав-ства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особис-тих немайнових відносин інших галузей права.
Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права стали Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне укладен-ня.
Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийня-тий у 1804 р., є першою кодифікацією цивільного права буржу-азного суспільства. Він побудований за інституційною системою (норми розподіляються по трьох книгах: про особи, речі, зобо-в'язання). У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб.
Книга "Про особи" містить норми про правовий статус грома-дянина (право, дієздатність, місце проживання, визнання гро-мадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опі-ку, піклування, усиновлення.
Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт,