Третя книга "Про різні засоби придбання власності" - це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; за-гальні положення зобов'язального права і положення про ок-ремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найм, това-риство, позика, схов тощо); норми про давність.

Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс неодноразово зміню-вався: у початковій редакції на сьогодні діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюб-но-сімейні відносини, договір про товариства тощо.

Цивільний кодекс Франції помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, лати-ноамериканських країн, Канади, країн Арабського Сходу, Аф-рики й Азії).

Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне укладення (прийняте в 1896 р.). Цей кодекс побудовано за пандектною системою. Його норми розподілено в п'яти книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право.

Перша книга - "Загальна частина" - містить норми, що сто-суються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків здійснення та забезпечення прав.

Друга книга - "Зобов'язальне право" - присвячена загаль-ним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам.

У третій книзі - "Право на речі" - вміщено інститути воло-діння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги.

Німецькому цивільному укладенню властиві складна юридич-на техніка і мова викладу. З часів прийняття воно зазнало бага-тьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо.

Німецьке цивільне укладення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на норми Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших дер-жав, включаючи СРСР.

У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 р.(вступив у дію у 1808 р.), Німецьке торгове укладення (НТУ) - у 1897 р. (вступило у дію у 1900 р.).

Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали назви: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгів-лю", "Про неспроможність і банкрутство", "Про торгову юрис-дикцію". У Німеччині книги мали такі назви: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торгові угоди", "Морське право".

Різниця між двома названими кодексами є значною як за об-сягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове укладення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованим до вимог капіталістичного обігу і містило значний пра-вовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодав-ства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел тор-гового законодавства Франції та Німеччини. Торгові відносини сьогодні регламентовані здебільшого великою кількістю спеці-альних законів.

ФТК зберіг на сьогодні лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції. Друга книга містить лише дві статті, третю відмінено повністю. Відносини у галузі морської торгівлі регу-люються нормами спеціального кодифікованого законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торгових договорів, методи конкурентної боротьби, органі-заційні форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє спеціальне законодавство.

Розвиток німецького торгового права також відбувається за межами НТУ. Окремі його положення (наприклад, відносно ак-ціонерних товариств) втратили силу і замінені спеціальними за-конами. Багато торгових угод регулюються банківським, страхо-вим, морським, біржовим, транспортним та іншими законодав-ствами.

Цивільне право кодифіковане також у більшості східноєвро-пейських країн. Кодекси прийнято в Угорщині (1959 р.), Польщі (1964 р.), Чехо-Словаччині (1964 р.). Всі вони сьогодні діють із значними змінами та доповненнями. У Румунії діє ще старий цивільний кодекс 1885 р., але сферу його застосування звужено новими нормативними актами.

Структурам цих кодексів властиві риси, запозичені з "класич-ної" кодифікації, а також багато нововведень. Для порівняння можна взяти цивільні кодекси Польщі та Чехо-Словаччини. Польський кодекс побудовано за класичною пандектною систе-мою. Книга Перша - "Загальна частина" (норми про правосуб'єктність, угоди, строки та позову давність); Книга Друга - "Власність та інші права на речі" (норми про власність, сервіту-ти, заклад, володіння тощо); Книга Третя - "Зобов'язання" (за-гальні норми для всіх видів зобов'язань; договірних зобов'язань; зобов'язань, що виникають з безпідставного збагачення та деліктів; норми для окремих видів договірних зобов'язань); Книга Четверта- "Спадкоємство".

Система цивільного кодексу Чехо-Словаччини відрізняється від традиційної. Він складається з преамбули та восьми частин:

Відсутність у цивільних кодексах розглянутих країн розділів про авторське та винахідницьке право компенсується спеціаль-ними законами у цій галузі.

У країнах не кодифікованого цивільного права вони є стриж-нем законодавства.

Велику кількість джерел цивільного права складають підзаконні акти: уряду, міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Між тим спо-стерігається тенденція зростання делегованого законодавства, тобто нормативних актів, що видаються урядом. Урядові поста-нови розглядаються як продовження закону (делеговане законо-давство) або як автономні правові акти, що допускаються кон-ституціями. Підзаконні нормативні акти дуже часто відміняють або