Правове регулювання відносин власності.
План.
Вступ.
1. Способи виникнення і припинення права власності.
2. Право державної та комунальної власності.
3. Право колективної власності.
4. Приватна власність.
Висновок.
ВСТУП
Економічні відносини власності дістають юридичне закріплення у праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Пра-вове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності пев-ному суб'єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реаліза-ції стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо.
Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відно-сини власності, становить право власності в об'єктивному розу-мінні. Суб'єктивне право власності визначається Законом Украї-ни "Про власність" та Цивільним кодексом як врегульовані зако-ном суспільні відносини щодо володіння, користування і розпо-рядження майном. Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування — це вилучення з речей їхніх корисних властивос-тей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби інди-віда чи колективу. Розпорядження — це визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Індивід або колектив здій-снює володіння, користування і розпорядження речами (матері-альними благами) за своїм інтересом, незалежно від волі і бажан-ня інших осіб.
Кожне із зазначених повноважень власник може передати ін-шій особі, не втрачаючи при цьому права власності. Так, при зда-ванні майна до камери схову володіння ним здійснює охоронець; орендар користується зданим йому в оренду чужим обладнан-ням; комісіонер володіє і розпоряджається речами, зданими на комісію. Проте ні охоронець, ні орендар, ні комісіонер власника-ми майна, що перебуває в їх володінні, не стають. Право власнос-ті продовжує належати тому, кому воно належало до здавання майна на схов, в оренду чи на комісію.
Можливі й такі випадки, коли права володіння, користування і розпорядження одночасно зосереджуються в особи, яка не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріп-лене за державним підприємством, належить державі, а не під-приємству, яке ним володіє, користується і розпоряджається).
Всі спо-соби набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділя-ються на первісні і похідні.
Первісними визначаються такі способи, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок вироб-ничої діяльності, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилу-чення безгосподарно утримуваного майна, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.
Похідними визнаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника ґрунтується на праві попередньо-го власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього. В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої. Найпоширеніший похідний спосіб набуття права власності — пе-редача майна за договором (поставки, купівлі-продажу, міни тощо).
Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника (угоди щодо відчуження майна, повне споживання майна внаслідок користування ним), і такі, що від неї не залежать (примусовий продаж чи примусове вилучен-ня майна згідно із законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).
Суб'єктами права власності в Україні визнаються народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності відповідно до ст. З Зако-ну України "Про власність" можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
Іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати власни-ками майна в Україні у разі придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвес-тицій у формах, визначених Законом України "Про режим іно-земного інвестування".
2. Право державної та комунальної власності.
Під правовим режимом майна підприємства звичайно розумі-ють встановлені правовими нормами структуру цього майна, по-рядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.
Майно державних підприємств поділяється на різні фонди, тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільове при-значення і підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму. Закон України "Про під-приємства в Україні" (п. 1 ст. 10) називає три такі групи - ос-новні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства.
Основну і визначальну частину становлять виробничі фонди - майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від їх ролі у цьому процесі та від спо-собу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).
Основні засоби підприємства - це сукупність матеріально-ре-чових цінностей, що діють у натуральній формі протягом трива-лого часу. Погашення їхньої вартості здійснюється шляхом від-несення зносу (амортизаційних відрахувань) за затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість повністю переноситься на витрати вироб-ництва та обігу.
До основних засобів належать будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, багаторічні насадження тощо.
Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші предме-ти праці) кваліфікуються як матеріальні виграти (витрати на об-слуговування виробничого процесу), що їх відносять на собівар-тість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються протягом од-ного виробничого циклу, трансформуючись у виготовлену про-дукцію (роботи, послуги).
Крім основних та оборотних засобів, до виробничих фондів підприємства можна віднести нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користуван-ня землею, водою, іншими природними ресурсами, промислови-ми зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інте-лектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Пога-шення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісяця нарахуванням зносу,
