Право власності об'єднань громадян реалізують їхні вищі ста-тутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди то-що) в порядку, передбаченому законодавством України та ста-тутними документами.

Чинним законодавством встановлено специфічний правовий режим щодо майна, належного політичним партіям та організаці-ям. Зазначені об'єднання громадян можуть мати у власності май-но, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій. Політичні партії, створювані ними установи та органі-зації не мають права засновувати підприємства, крім засобів ма-сової інформації, та займатися господарською та іншою комер-ційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, ви-робів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, ви-ставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.

України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. вста-новлено й інші особливості правового режиму майна політичних партій, зокрема обмеження щодо одержання коштів та іншого майна (ст. 22 Закону).

Релігійні організації як суб'єкти права колективної власності володіють, користуються і розпоряджаються належним їм май-ном. У їх власності можуть бути будівлі, предмети культу, об'єк-ти виробничого, соціального і добродійного призначення, транс-порт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їхньої ді-яльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожерт-вуване громадянами, організаціями або передане державою, а та-кож придбане на інших підставах, передбачених законом. Хоч ре-лігійні організації мають право відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. здійснювати виробничу та господарську діяльність, пи-тома вага такої діяльності в економіці України незначна.

4. Приватна власність

Необхідними економіко-правовими ознаками для визна-чення сутності приватної власності, як і будь-якої іншої існу-ючої форми власності, насамперед можуть слугувати: її об'-єктний склад; її суб'єктний склад; обсяг правомочностей власника; характер співіснування приватної власності з інши-ми формами власності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" об'єктами" права приватної власності (у первісній редакції - індивідуальної власності) є жилі будинки, квартири, предме-ти особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, наса-дження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (п. 1). Крім того, об'єктами права власності гро-мадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, вина-ходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці (п. 2).

З правової точки зору особливої потреби в законодавчому закріпленні такого деталізованого орієнтовного переліку об'єктів права приватної власності громадян не існує. Проте введення його до Закону України "Про власність" відіграло певну соціально-політичну роль в адаптації суб'єктів цивіль-них правовідносин до нових відносин власності. Оскільки ця мета фактично вже досягнута, в новому ЦК України перелік об'єктів права приватної власності громадян має бути сфор-мульований за узагальнюючими критеріями, а саме: об'єкти особисто-споживчого призначення; об'єкти виробничо-підпри-ємницького призначення; об'єкти інтелектуальної праці. В принципі таке майно може належати суб'єктам будь-якої ін-шої форми власності.

У проекті ЦК України в редакції від 25 серпня 1996 р. за-пропоновано таку норму: "У власності фізичних осіб — суб'єктів права приватної власності — може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам" (ст. 321). Цей підхід до визначення об'єктного складу приватної влас-ності громадян, хоч і відрізняється від його визначення в За-коні України "Про власність", але має свої вразливі місця, оскільки є надто абстрактним, що є небажаним явищем для конструювання правових норм, а також може створювати певні труднощі при застосуванні правової норми на практиці.

Важливою є норма п. 3 ст. 13 Закону України "Про влас-ність" про те, що склад, кількість і вартість майна, яке може перебувати у власності громадян, не обмежується, крім ви-падків, передбачених законом. Тобто проголошується прин-цип: громадяни можуть мати у власності будь-яке майно, у будь-якій кількості чи будь-якої цінності, якщо законом не встановлено безпосередніх обмежень. Зрозуміло, що такі об-меження мають мати винятковий характер, зумовлений від-повідними загальнодержавними інтересами, міжнародними угодами і принципами, умовами підприємницької діяльності. Формально подібний принцип певною мірою діяв і щодо осо-бистої власності громадян, об'єктами якої, як уже зазначало-ся, було переважно майно особисто-споживчого призначен-ня. Водночас вартість цього майна фактично обмежувалася існуючою в соціалістичній економіці жорсткою системою оп-лати праці і споживання. Безперечно, що і в умовах переходу до ринкової економіки мають діяти певні регулятори джерел достатку громадян з метою недопущення різкої диференціації населення, а відтак і поділу його лише на багатих і бідних. Та-кими регуляторами в сучасних умовах можуть бути, зокрема, норми фінансово-податкового законодавства.

Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших республік (у первісній редакції), іноземні громадяни та особи без громадянства. Громадяни інших ра-дянських республік, іноземні громадяни та особи без грома-дянства користуються правами і несуть обов'язки щодо на-лежного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України (ст. 11).

Таким чином, нове законодавство про власність визнало суб'єктами права приватної власності лише фізичних осіб, що відповідає загальній концепції Закону України "Про влас-ність". Щодо юридичних осіб, то за чинним законодавством вони є суб'єктами права колективної власності. Водночас за своїм економічним змістом власність недержавних юридич-них осіб також може розглядатися як приватна,