Важливе значення має встановлення в законодавстві про власність принципу рівності всіх суб'єктів права приватної власності. Це, однак, не виключає встановлення можливих обмежень у придбанні іноземними громадянами або особами без громадянства деяких видів майна або його використання (наприклад, стосовно земельних ділянок).

Наступною ознакою, яка характеризує сутність права власності у будь-якому суспільстві, є ступінь свободи власни-ка у здійсненні правомочностей щодо належного йому майна. В соціалістичному суспільстві, як уже зазначалося, власник здійснює правомочності володіння, користування і розпоря-дження майном у межах, встановлених законом. При цьому особиста власність підпорядковується соціалістичній влас-ності з наданням відповідних переваг останній, встановлен-ням численних обмежень для першої. Звичайно, подібне на-дання "свободи" власникові неприйнятне для суспільства з ринковою економікою і приватною власністю. Тому в Законі України "Про власність" було закладено принципово нові, визначальні підходи, відповідно до яких власник на свій роз-суд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати його для господар-ської та іншої, не забороненої законом діяльності. Такі права мають усі власники, у тому числі й громадяни, що додатково підтверджено в ст. 19 Закону України "Про власність", у якій прямо обумовлено право громадян використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності. Нове законодавство про власність вста-новило юридичну рівність приватної власності громадян з ін-шими існуючими в Україні формами власності. Наведене свідчить, що воно надає власникові максимально можливий і економічно доцільний обсяг свободи щодо належного йому майна на відміну від соціалістичного устрою, в якому панував принцип обмежень і заборон.

У кожній державі економічні відносини власності взагалі і власності громадян, зокрема, набувають відповідного право-вого регулювання, яке здійснюється переважно нормами ци-вільного права. У такому разі слід говорити про право власнос-ті громадян. При цьому в цивільно-правовій науці прийнято: спадкоємці набувають лише прав на майно підприємства і не мають права визначати подальший статус підприємства як юридичної особи. Однак такий висновок був би позбавлений правової логічності та економічної доцільності. Так чи інак-ше законодавець встановлює спеціальний правовий режим майна підприємства, який стосується порядку набуття, облі-ку, використання та відчуження цього майна. Правовий ре-жим майна підприємства, безперечно, перебуває під впливом статутних положень, визначених власником-засновником.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про власність" во-лодіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним чи третейським судом. Вод-ночас це означає, що власник не зобов'язаний мати письмо-вий доказ належності йому того чи іншого майна, за деякими винятками. Право власності на окремі об'єкти обов'язково має підтверджуватися спеціальним документом, зокрема свідоцтвом про право власності на жилий будинок, свідоцт-вом на спадщину, державним актом на право приватної влас-ності на землю, нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" Верхов-на Рада України постановою "Про право власності на окремі ви-ди майна" від 17 червня 1992 р. затвердила перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян (зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікар-ські засоби та ін.), та встановила спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна: мисливську зброю, об'єкти - пам'ятки історії та культури, радіоактивні ре-човини.

Окрема стаття Закону України "Про власність" присвячена праву приватної власності громадян на землю. Згідно зі ст. 14 громадяни України мають право на одержання у власність зе-мельних ділянок для ведення селянського (фермерського) госпо-дарства; ведення особистого підсобного господарства; будівницт-ва та обслуговування житлового будинку і господарських буді-вель (присадибна ділянка); садівництва, дачного і гаражного бу-дівництва.

Майно може належати громадянам на праві спільної власнос-ті (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спіль-ної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, як-що інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, як-що інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

ВИСНОВОК

З вищевикладеного можна зробити висновок, що власність в Україні виступає в трьох формах: державна, колективна, приватна. Всі форми власності є рівноправними. У цілому ст. 2 Закону України "Про власність" - "Право власності" набула такого змісту:

1. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин України має право володіти, користуватися майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту."

Таким чином, Закон України "Про власність" проголосив різноманітність існуючих в Україні форм власності, але прямо визначив лише три. Однак в розділі 2 закону законодавець окремо виділив і врегулював виключну власність народу України (статті 9 і 10). Крім того, законодавець вирішив поділити державну власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Закладена в законі концепція форм власності виявилася недосконалою і проіснувала до прийняття в 1996 р. нової Конституції України, в якій по-іншому сформульовано положення про форми власності. У ній, зокрема, комунальна власність була визнана