повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, від-повідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні (ст. 68 ЦК України).
3.4 Припинення довіреності.
Чинність довіреності припи-няється внаслідок:
1) закінчення її строку;
2) скасування до-віреності особою, яка її видала;
3) відмови особи, якій видано довіреність;
4) припинення юридичної особи, від імені якої видано довіреність;
5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видано довіреність;
6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;
7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздат-ним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.
Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмови-тися від неї, що теж призводить до припинення дії довіренос-ті. Угода про відмову від цього права недійсна. З припинен-ням довіреності втрачає силу передоручення (ст. 69 ЦК Ук-раїни).
Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про й скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видано дові-реність. Такий же обов'язок покладається на правонаступни-ків особи, що видала довіреність, а у разі визнання особи, яка видала довіреність, недієздатною чи обмежено дієздатною та-кий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника.
Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.
При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність (ст. 70 ЦК України).
231
ВИСНОВОК
З вищесказаного можна зробити висновок, що за своїм суб’єктним складом представництво це складне правовідношення. В ньому беруть участь: представник, особа, яку представляють, і третя особа, з якою представник укладає угоди або чинить інші юридичні дії. Суть представництва полягає в тому, що угоди та інші юридичні дії представника викликають (породжують) юридичні наслідки (права і обов’язки) для особи, яку представляють. Отже внаслідок угод та інших юридичних дій представника права і обов’язки виникають між особою, яку представляють, і третіми особами. Представник своїми діями неначе зв’язує особу, яку представляє, з третьою особою. У представника ніяких прав і обов’язків з приводу угод, укладених ним, не виникає. Сфера представництва дуже широка. Вона має місце між громадянами, між організаціями і громадянами, а також між самими організаціями (договір експедиції).
Для розкриття суті представництва, важливо наголосити, що не всякі угоди можуть бути вчинені представником. Так, ст. 62 ЦК України застерігає, що не допускаються укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.
Зокрема у статті 541 ЦК України зазначається, що заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Представник не може укладати договори від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва.
Використана література:
Цивільний кодекс України;
Дзера О.В., Кузнєцова. Н.С., "Цивільне право України", К, 1999;
Бобров Д.В. "Цивільне право", К, 1997;
О. С. Иоффе, Советское гражданское право, М., 1967.
Снега П. А., "Советское гражданское право", М, 1974;
Р. Д. Славин, Гравданское право, К, 1993;