Паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання
приміщення протягом шести місяців.

Одна корова, а у разі відсутності корови - одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - у осіб, які зай-маються сільським господарством.

Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній
до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та незнятий урожай - у осіб, які займаються сільським господарством (за
винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швей-ні, музичні та інші).

Від того, наскільки повно проведена підготовка, залежить своє-часність і ефективність самого виконання. У роботі державних вико-навців підготовка посідає основне місце і займає 60-70% часу.

Власне виконання є застосуванням до боржника встановлених за-коном примусових заходів. Суть виконання полягає у вилученні в борж-ника грошей або певного майна.

Згідно із ст. 55 Закону України „Про виконавче провадження” ви-лучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадить-ся у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Державний виконавець зобов'язаний подба-ти про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущемляють його законних інтересів. Так, ще під час проведення опису борж-ник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звер-нути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не ускладнюють виконан-ня рішення. Це положення Закону є однією з гарантій раціонального виконання майнових покарань.

Відповідно до ст. 61 вищезазначеного Закону реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно про-давати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для виконання покарання у виді штрафу, сплати вико-навчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, подальший про-даж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо чер-говості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на де-позитний рахунок відділу та до спеціального фонду виконавчого провад-ження у порядку, встановленому п. 5.1.2. Інструкції про проведення вико-навчих дій, звідки вони перераховуються до Державного бюджету України.

Крім заходів примусового виконання, пов'язаних з описом і ареш-том майна боржника, Законом України „Про виконавче провадження” передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці об'єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно із ст. 69 вищезазначеного Закону відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів. Якщо боржник змінить місце ро-боти або місце проживання чи навчання, підприємства, установи, ор-ганізації, які отримали виконавчий документ, повертають його не пізніш як у триденний строк державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних пла-тежів за виконавчими документами. У разі неподання зазначених відо-мостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої цим Законом. Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства про пенсії. Вищезазначені правила стягнення поширюються і на випадки звер-нення стягнення на: 1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; 2) доходи за працю в колектив-ному сільськогосподарському (фермерському) господарстві; 3) авторсь-ку винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що при-суджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію; 4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим уш-кодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Законодавством України передбачено два способи кримінально-правового забезпечення виконання покарань: а) закріплення в законі можливості заміни судом одного покарання на інше при його невико-нанні; б) встановлення в законі кримінальної відповідальності за ухи-лення від відбування кримінального покарання, визначення таких дій як новий самостійний злочин. Кримінальний кодекс України чітко проводить роз-межування між правовими наслідками неможливості сплати штрафу засудженим і ухиленням від його сплати.

Згідно із ч. 1 ст. 389 Кримінального кодексу України ухилення від сплати штрафу карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Водночас законодавчо поняття ухилення від сплати штрафу не встановлено. Згідно із ч. 2 п. 53 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 „Про практику призначення судами кримінального покарання” під ухиленням від сплати штрафу необхідно розуміти такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчили б про його