висвітлити особливості співвідношення таких юридичних категорій, як: “банківська діяльність”, “банківська послуга”, “банківський правочин”, “банківська операція”;

визначити поняття банка як сторони правочину; грошей та цінних паперів як об`єктів банківських правочинів;

проаналізувати предмет та підстави виникнення грошового зобов’язання у банківських правовідносинах;

визначити поняття банківських процентів;

проаналізувати основні ознаки та дослідити правову природу окремих банківських правочинів;

здійснити порівняльний аналіз норм ЦК України, що регулюють цивільні правовідносини у банківській сфері з нормами ГК України, спеціального українського законодавства, міжнародно-правових актів та зарубіжного законодавства.

Методологічна основа дослідження. Для розкриття теми дисертаційного дослідження використовувались загальнонауковий діалектичний метод та окремі наукові методи: історичний, формально-логічний, нормативно-догматичний, компаративістський (порівняльно-правовий), системно-структурного аналізу. Діалектичний метод пізнання використаний автором з метою дослідження певних об’єктивних явищ суспільного розвитку, зокрема, правомірних дій суб’єктів, що формують цивільно-правові відносини в окремій сфері життєдіяльності суспільства. За допомогою історичного методу досліджено питання щодо виникнення та особливостей розвитку банківської справи. Для пізнання правової природи банківських правочинів, їх змісту, розробки окремих юридичних категорій, пов’язаних із здійсненням банківської діяльності, а також аналізу норм чинного законодавства, що регулюють відносини з надання фінансових послуг застосовувалися формально-логічний та нормативно-догматичний методи. Компаративістський метод застосовано, спираючись на інші галузеві правові науки (фінансове, господарське право тощо) та праці вчених-економістів, і використано з метою проведення порівняльного аналізу норм ЦК України, що регулюють цивільні правовідносин у банківській сфері, з нормами ГК України, спеціального українського законодавства, міжнародно-правових актів та зарубіжного законодавства. Визначити місце банківських правочинів у системі цивільних правочинів, провести класифікацію банківських правочинів, згрупувати їх за певними критеріями та здійснити розробку окремих правочинів вдалось за допомогою системно-структурного аналізу.

Теоретичну основу дослідження складають теоретичні розробки українських і зарубіжних вчених у галузі теорії держави та права, римського приватного права, цивільного, фінансового, господарського, процесуального, адміністративного, міжнародного приватного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Дослідження ґрунтується на науково-теоретичних працях: Агаркова М.М., Алексєєва С.С., Бартошека М., Бєлова В.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Брагінського М.І., Вінник О.М., Вікуліна О.Ю., Вітрянського В.В., Вільнянського С.І., Воронової Л.К., Гавальди К., Генкіна Д.М., Гуревича І.С., Дернбурга Г., Дзери О.В., Довгерта А.С., Дождєва Д.В., Еліассона Л.С., Ерделевського О.М., Єфімової Л.Г., Іоффе О.С., Карагусова Ф.С., Карімулліна Р.І., Карманова Є.В., Кашаніної Т.В., Кельзена Г., Кисіля В.І., Колесника В.Б., Компанійця Є.С., Коссака В.М., Кота О.О., Красавчикова О.О., Кротюка В.Л., Кузнєцової Н.С., Кузьміна В.Ф., Куника Я.О., Кучеренко І.М., Лаврова Д.Г., Ландкофа С.Н., Литовченка М., Ломідзе О.Г., Лунца Л.А., Луця В.В., Майданика Р.А., Мейєра Д.І., Нерсесова Н.О., Новицького І.Б., Новосьолової Л.О., Олійник О.М., Орлюк О.П., Осипова Е.Б., Павлодського Є.А., Перетерського І.С., Підопригори О.А., Побєдоносцева К.П., Покровського Й.О., Поліна Д.В., Полонського Е.Г., Полфремана Д., Расказової Н.Ю., Рясенцева О.О., Саніахметової Н.О., Сарбаша С.В., Селіванова А.О., Сібільова М.М., Спасибо-Фатєєвої І.В., Суханова Є.О., Стуфле Ж., Тосуняна Г.А., Філатова Ю.В., Флейшиц К.А., Фогельсона Ю.Б., Форда Ф., Халфіної Р.О., Харитонова Є.О., Цитовича П.П., Чалого Ю.І., Шахматова В.П., Шевченко Я.М., Шемшученка Г.Ю., Шершеневича Г.Ф., Шерстобітова А.Є., Щербини В.С., Яроцького В.Я. та інших.

Нормативно-інформаційними джерелами є Конституція України, Цивільний кодекс України, Цивільний кодекс УРСР 1963 р., Господарський кодекс України, закони України “Про Національний банк України”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, “Про цінні папери і фондову біржу” та інші закони, укази Президента України, декрети та постанови Кабінету міністрів України, нормативні акти Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, інших органів державного управління, законодавство іноземних держав, міжнародно-правові акти (конвенції, угоди, уніфіковані правила тощо).

Фактологічна база ґрунтується на матеріалах практики судів України, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та банків України.

ГЛАВА 1. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види

Банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб[2, ст.2]. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління є Національний банк України. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" від 1999 р.

Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України[1, ст. 99]. Крім того, Національний банк виконує такі функції:

- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних