Ще один приклад: рейтинг вузів ІІІ та IV рівнів акредитації України "Софія Київська" 2003 р., проведеного на замовлення Міжнародної кадрової академії України Українським інститутом соціальних досліджень, вибудованого на результатах двох паралельних опитувань - експертів (500 осіб) та молоді (2512 осіб). За результатами цього загального рейтингу (тобто з усіх спеціальностей; хоча кращі спеціальні навчальні заклади згадуються також) у 2003 р. Харківська юридична академія ім. Ярослава Мудрого посіла 4 місце (4 місце - в 2002 р.), Одеська національна юридична академія 21 (13 - 2002). Загалом (без вказівки на спеціальності), кращими ВНЗ є такі: Київський національний університет ім. Т. Шевченка - 1 місце (1 - 2002), Національний університет "Києво-Могилянська академія" - 2 (2-3 - 2002), Львівський національний університет ім. Івана Франка 5-6 (5 - 2002). Серед недержавних навчальних закладів - Міжрегіональна академія управління персоналом 8-10 (9-10 - 2002). Цікаво, що дослідження 2003 р. підтвердило тенденцію 2002 р., за якою формування уявлення про заклад робиться на основі розповідей знайомих, друзів, родичів (64% опитаних).

На допомогу ж німецькому абітурієнту є що запропонувати, а тому є що порівняти. Подібно до рейтингів у США (як-от видання U.S. News and World Report), наприклад, журнали „Штерн” та „Менеджер”, Німецька служба академічних обмінів (ДААД), інші періодичні видання публікують рейтинги німецьких юрфаків. Такі рейтинги ранжують навчальні заклади за різними критеріями та категоріями, вказують на кращі заклади із певних галузей права, кращих викладачів земель, вимоги до початкуючих практикуючих правників, їх шанси на працевлаштування тощо. Об’єктивність рейтингу оцінюють неоднозначно, але він слугує порадою і дороговказом.

ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ

Вони існують як в Україні, так і в ФРН. Важко знайти студента-правника, який повністю задоволений системою юридичної освіти. У випадку німецького студента, це можна було б пояснити надзвичайною вимогливістю майбутніх служителів Феміди, їх прагенням до перфекціонізму, схильністю до критицизму нарешті. Столітня дискусія про реформу юридичної освіти, кілька реформ, сотні статей і десятки книг на тему свідчать: проблеми були і є, і їх треба вирішувати.

Ключове питання реформи по формі – одно- рівнева (аналог української системи з інтегрованою практикою та пізньою, але широкою спеціалізацією) чи дворівнева (університетське навчання і підготовча служба-стажування) система підготовки правників. Дворівнева система, яка діє у Німеччині більше 200 років, „накопила” чимало претензій до себе. Серед них зокрема: тривалість підготовки, надмірна теоретизація університетської освіти, предметна перевантаженість, незначна міждисциплінарність (зокрема з соціальними науками), недостатня координованість університетської та практичної підготовки, істотна трата часу в період рефендаріату. Крім того, коштовність підготовки, яка здійснюється за рахунок платників податків.

Питання про форму юридичної освіти (одно- чи дворівнева система) замикається на питанні про її зміст й зокрема мету - так довели реформи та супутні їм експерименти. Такою в Німеччині традиційно була підготовка універсального юриста, орієнтованого на модель судді. Проте орієнтація на такий образ з часом почала не повно відповідати правовій та професійній реальності (зокрема потребам ринку, очікуванням студентів). Відтак вирішили змістовно реформувати дворівневу форму. Зокрема шляхом розширення навчальної програми, запровадження нових дидактичних форм (як-от викладання в невеликих групах, „блочні заняття” (викладання одночасно кількох або всіх предметів певного галузі, науки) тощо). Але питання тривалості підготовки правника вирішено не було, більше того – фактично вона збільшилася й нині сягає 7-10 років.

Кінець минулого та початок нового століття увінчався новою хвилею масивної критики на адресу існуючої системи. Вона, стверджували критики, надмірно тривала, неефективна і невідповідна. Останньою відповіддю на критику стала „реформа юридичної освіти 2003”. ЇЇ правова основа – „Закон про реформу юридичної освіти” (11.07.2002, в силі з 1.07.2003; землі зобов’язано впровадити новели до 1.07.2007).

Вносяться зміни у процес університетського навчання (стимулюється можливість швидшого завершення), підготовчої служби (зменшується тривалість обов'язкових етапів практики) та держіспитів (особливо першого, який віднедавна називається „перший юридичний іспит” й буде включати й оцінки за низку університетських предметів). Підвищується значення вибіркових дисциплін, особливо спеціалізованих і практико-орієнтованих та професійної іноземної мови, вивчення якої стає обов'язковим. Стосовно підготовчої служби, яка складається з обов’язкових і вибіркових місць практики, змінами передбачено підготовку в судах, які розглядають цивільні справи, прокуратурі або в судах, які розглядають кримінальні справи, органах управління та адвокатів – це впродовж принаймні 2 місяців. Водночас законом закріплюється обов’язок юриста-наставника брати участь у підготовці референдарія під час проходження підготовчої служби. Новели закону стосуються лише тих референдаріїв, які розпочнуть підготовчу службу після 1 липня 2005 р.

Як відзначають в Німеччині, „історія юридичної освіти - це водночас історія невдалої спроби її реформування”. Нова реформа юридичної підготовки – вже стала об’єктом критики. Зокрема піддається сумніву здатність факультетів забезпечити „орієнтацію юридичної освіти на практику юристів”, викладання „предметів, орієнтованих на освоєння професії юриста”. Також йдеться про суперечливість прагнень "універсальної" та "спеціалізованої" підготовки. Очевидно, що реформа юридичної освіти в ФРН незавершена й буде мати продовження. Загалом же нинішні трансформаційні процеси уможливлюють покращення системи підготовки правників, що на користь усім.

В Україні питання якості юридичної освіти, як видається, лише бореться за призове місце на п’єдесталі проблем української юридичної освіти. Панує думка про те, що це питання буде вирішене ринком - не якісні юридичні навчальні заклади зійдуть з арени. Утім це лише припущення. Поки що практика свідчить: кількість закладів збільшується, а критеріїв якості, або державних стандартів нема. Хоча наявність великої кількості юридичних навчальних закладів, та відповідно студентів-правників і