Чи йдеться про кризу юридичної освіти в Україні? З одного боку, офіційна урядова позиція: “зміст і якість юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства”, “навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців, можна перелічити на пальцях”. З іншого боку, існує думка про те, що проблема юридичної освіти “роздута”, і, що насправді, “криза юридичної освіти — це криза керівництва нею”. У будь-якому разі, вирішуючи власні проблеми, варто звернутися до іноземного досвіду, з тим, щоб заново "не видумувати велосипеда", не робити помилок. Суспільство та прийдешнє покоління українських правників на собі відчуває болючий процес трансформації системи юридичної освіти в країні, де зростає значення права та кваліфіковних юридичних кадрів.

ВИСНОВКИ

Представлений огляд не претендує на всебічність у розкритті теми. Відтак хотілося б висловити лише деякі авторські висновки та міркування.

По-перше, сучасна німецька система юридичної освіти ґрунтується на принципах демократичності (вільний прийом студентів і водночас суворість остаточного контролю), характеризується інтегрованістю теоретичної (освітньої) та практичної підготовки правників та державним забезпеченням.

Традиційна дворівнева система підготовки німецьких правників охоплює етап теоретичного університетського навчання та етап дворічної підготовчої служби. Цей німецький досвід виправданий і випробуваний часом. Мабуть, варто розглянути можливість впровадження в Україні подібної підготовчої служби (можливо однорічного стажування замість або паралельно з щорічною практикою).

По-друге,сучасна німецька система підготовки праників носить не комерційний характер. Німецька система – щось усереднене між сучасною американською, де панує меритократія (оцінювання за здібностями) та українською, де комерційний інтерес університетів часто відіграє важливішу роль за совість викладача, а зміст не завжди поспіває за формою.

По-третє, німецький випускник, як і американський – це лише "кандидат" у юристи, а не юрист автоматично – як у нашій системі. Цей досвід вартий запозичення з огляду на потребу підвищення якості вітчизняних юридичних кадрів і захисту інтересів громадськості.

По-четверте, як і українська, так і німецька системи підготовки приділяє більшу увагу вивченню нормативного матеріалу, ніж розвитку аналітичних умінь та навиків майбутнього правника (думати як думає правник). Такий підхід, звичайно, не призводить до нівелювання інтересу до юридичної освіти, але применшує шанси забезпечення її якості в плані практичності, а за великим рахунком – шанси на статус дієвого мистецтва добра і справедливості.

По-п’яте, як свідчить німецький досвід система юридичної освіти – запорука розвинутої правової системи. Від сили фундаменту залежить і сила будови. А загалом і її здатність служити добру і справедливості. І чи справиться українська система юридичної освіти з цим завданням залишається питанням, сподіваємося, питанням часу.

Загальновизнаним є те, що вища юридична освіта є необхідною складовою юридичної професії. Втім, погляди фахівців на те, що таке “юридична освіта”, відрізняються. Її визначають і розглядають як складову більш загальної правової освіти, як галузь вищої освіти, як фундамент юридичної професії, як запоруку професійної компетентності правника, як середовище формування нового покоління правників, як один із інструментів реалізації соціальної функції права, як критерій соціальної стратифікації, як специфічний вид підприємницької діяльності, як шлях розбудови політичної кар’єри, як спосіб реалізації особистих амбіцій тощо. Відтак існує чимало думок щодо того, що являє собою юридична освіта.

ЛІТЕРАТУРА

Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т.2. С.551.

Євген Ерліх (1862-1922) - відомий європейський вчений-правник початку ХХ століття, випускник юридичного факультету Віденського університету, довголітній професор університету Франца-Йосипа в Чернівцях, декан юридичного факультету та ректор цього університету, один із загальновизнаних основоположників соціологічної школи права (Див.детальніше: Георгіца А.З., Марчук В.П., Никифорак М.В., Пацюрківський П.С. Юридичний факультет Чернівецького університету: історичний нарис.Ерліхівський збірник. Чернівці, 1995. Вип. 2. С.3-20.

Життя і право.1928-1939. Систематичний покажчик змісту. Львів, 1995. С.9,26.

Мельник М. Новими шляхами (з приводу 25-літнього ювілею наукової діяльності професора Д-ра Станіслава Дністрянського) // Ювілейний Збірник в честь професора доктора Станіслава Дністрянського, піднесений ювілярові з приводу його 25-літнього Ювілею наукової діяльности професорами факультета права і суспільних наук Українського Вільного університету в Празі. Прага, 1923. С.2.

Потульницький В.А. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці). К.:Либідь, 1992. С. 172-173.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. К.: Генеза-Довіра, 1996. С.565-566; Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. 3-тє вид К.: Либідь, 1997. С.160-161; Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. К,:1995, С. 5.

Старосольський В., Дністрянський С. Українці - професори права// Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів. Львів, 1934. С.132

Український В.Університет в Празі,в роках 1921-1926. Прага, 1927, С.91-92.

Юридична наука і освіта на Україні. К.: Наукова думка, 1992. С. 13.