на не-правомірне втручання у здійснення власником своїх правомочностей. Крім загальної норми ст. 21 про захист цивільного права, можливість такого способу захисту передбачається й ст. 393 ЦК, якою регулюєть-ся порядок визнання незаконними актів, що порушують право власно-сті. При цьому власник може просити суд визнати незаконним акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого са-моврядування чи відновити становище, яке існувало до прийняття цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього станови-ща, власник має право на відшкодування збитків у повному обсязі.
Слід зазначити, що незаконними можуть визнаватися не тільки нормативно-правові акти, а й акти застосування права, які порушу-ють права конкретного суб'єкта, не торкаючись прав інших осіб. Во-ни можуть визнаватись незаконними за умови, якщо ці акти не відпо-відають вимогам закону або не додержано порядок їх видання чи набрання ними чинності. При поданні позову про визнання акта дер-жавного органу, органу влади АРК або органу місцевого самовряду-вання незаконним позивач повинен довести, що цим актом пору-шується його право власності. Важливим доповненням захисту права власності шляхом визнання незаконним акта органу державної вла-ди, органу влади АРК або місцевого самоврядування, є відновлення того становища, яке існувало до прийняття цього акта. Повертаючи власнику майно або право на нього, суд відновлює його майнове ста-новище. Вагоме значення має також відшкодування власникові збит-ків, завданих прийняттям незаконного акта, при неможливості від-новлення первісного становища. Обов'язок по відшкодуванню збит-ків буде нести той державний орган, орган влади АРК або орган міс-цевого самоврядування, який прийняв незаконний акт.
Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збит-ків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержані доходи), виникають з позадоговірних зобов'язань, а також не виклю-чені вони й стосовно порушень прав власника стороною договору, на-приклад, орендарем, який недбало ставився до орендованого майна, чим завдав збитків власнику-орендодавцю. Як зазначалося вище, такі позовні вимоги можуть поєднуватись з вимогами про віндикацію.
Захист права власності може забезпечуватись й іншими позовами. Одним з найбільш поширених є позов про визнання права власно-сті. Пред'явлення такого позову можливе за умови, якщо:
а) особа є власником майна, але її право власності оспорюється або не визнається іншою особою;
б) у разі втрати особою документа, який засвідчує її право власно-сті (ст. 392 ЦК);
в) коли особа не є власником, але бажає ним стати, отримавши пра-во власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), на об'єкт самочинного
будівництва (ст. 376 ЦК), на річ, право власності на яку може набуватися за набувальною давністю (ст. 344 ЦК).
Позови про визнання права власності не подаються до суду, якщо і так відомі підстави його виникнення, хоча правовстановлюючі доку-менти на нього відсутні, але не в разі їх втрати. Це має місце, зокре-ма, коли право власності виникає із закону. Прикладом може бути набуття права власності на квартиру в будинку житлово-будівельно-го кооперативу, вартість якої повністю сплачена (квартиру викупле-но), або набуття права власності на бездоглядну домашню тварину при невиявленні протягом шести місяців з моменту заявлення про за-тримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців щодо інших тварин їхнього власника, або він не заявить про своє пра-во на них. При виникненні спору про право власності набувач бездог-лядної домашньої тварини має довести факти, передбачені ст. 341 ЦК, а не встановлювати по суду право власності на неї. Не слід звер-татися до суду з позовом про визнання права власності й в деяких ін-ших випадках. Наприклад, при приватизації правовстановлюючим документом є свідоцтво про право власності всього майнового комп-лексу. Необхідні правовстановлюючі документи на окремі об'єкти, що входять до складу цього комплексу (будівлі, споруди або ін.), ви-даються уповноваженими державними органами на підставі Тим-часового порядку реєстрації права власності на об'єкти нерухомості. У разі ж відмови у здійсненні відповідних дій з боку цього органу, слід оскаржити в судовому порядку неправомірні дії останнього, а не пред'являти позов про визнання права власності.
Особливості мають позови про визнання об'єктом права власно-сті недобудованого будівництва, враховуючи його специфіку в по-рівнянні з завершеним будівництвом, яке є окремим об'єктом права власності. Складнощі полягають у тому, що місцеві органи влади здійснюють державну реєстрацію лише нерухомості, якою не вважа-ються об'єкти незавершеного будівництва. Останні набувають пра-вового режиму нерухомості лише після закінчення будівництва відповідного об'єкта й прийняття його до експлуатації. Частиною 3 ст. 331 ЦК визначається можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно, якщо буде встановлено, що частка ро-біт, що не виконана відповідно до проекту, є незначною. У противно-му випадку може йтися лише про право власності на матеріали, що використовувалися при будівництві. Законодавство про приватиза-цію передбачає можливість придбати шляхом приватизації об'єкт не-завершеного будівництва без подібних обмежень.
Позови про визнання права власності на приміщення (частину приміщення) вчиняються з тих підстав, що таке приміщення будува-лося декількома юридичними особами (за їх рахунок), а враховувало-ся на балансі одного з них. Господарські суди правомірно визнають право на частку у праві власності на ці приміщення, оскільки перебу-вання на балансі юридичної особи не є безспірною ознакою її права власності на це майно.
Вчиняються також позови про визнання права власності з догово-рів, якими, за загальним правилом, не опосередковується придбання особою майна у власність (наприклад, договору застави), але якщо договором передбачається перехід права власності (на заставлену річ) за умов, коли сторона за договором, забезпеченим заставою, не виконає своїх зобов'язань.
Можуть вчинятися позови про визнання права власності за суб'єк-тами, яким у свій