Залежно від того, коли правочин вважається вчиненим, тобто породжує права та обов'язки, правочини поділяються на консенсуальні (від лат. соnsensus — згода) та реальні (від лат. res — річ). Консенсуальним є правочин, для вчинення якого достатньо лише досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними (наприклад, договір купівлі-прода-жу, підряду, спільної діяльності). Для вчинення реального правочи-ну недостатньо лише досягнення сторонами згоди щодо його істот-них умов. Реальний правочин, на відміну від консенсуального, вва-жається вчиненим лише тоді, коли відбудеться передача речі, тобто права та обов'язки за ним виникають з моменту її передачі (наприк-лад, договір зберігання, позики, ренти).

4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні (від лат. causa — ціль) та абст-рактні (від лат. аbstactio — виділяти, відвертати). Правочини, дійс-ність яких залежить від наявності конкретної підстави — цілі, є кау-зальними, а правочини, для дійсності яких підстава — ціль не має значення, є абстрактними. Дійсність каузального правочину зале-жить від його підстави — цілі, яка вбачається з нього. Наприклад, ціллю договору позики є передача у власність позичальникові грошо-вих коштів. Більшість правочинів є каузальними (наприклад, договір купівлі-продажу або майнового найму). На відміну від каузаль-них правочинів, правочини, дійсність яких не залежить від їх цілі, мають абстрактний характер (наприклад, вексель, оскільки з нього не вбачається, на підставі чого його держатель має право вимагати сплати грошових коштів, або гарантія, зобов'язання за якою не зале-жить від основного зобов'язання). Абстрактні правочини є дійсними за умови прямої вказівки закону на їх абстрактний характер.

5. Правочини поділяються на умовні та безумовні. Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов'язків ставиться сторо-нами у залежність від обставини, яка може наступити або не насту-пити в майбутньому.

Обставина, яка може бути передбачена сторонами як умова, мо-же бути вільно обрана сторонами, але не повинна суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Такою обставиною може бути подія або дія осіб. До умовних правочинів за-кон відносить ті, що вчиняються з відкладальною або скасувальною обставиною (ст. 212 ЦК України).

За правочином, вчиненим з відкладальною обставиною на мо-мент його вчинення, права та обов'язки не виникають, а їх настан-ня відбувається при наступі відкладальної обставини, наприклад, укладення договору найму (оренди) житла, за яким виникнення прав та обов'язків наступає при вступі фізичної особи (наймача) у шлюб. На відміну від цього, за правочином, вчиненим із скасу-вальною обставиною, права та обов'язки настають при його вчинен-ні й існують до наступу скасувальної обставини, наприклад, фізич-на особа (наймодавець) за договором найму житла надає наймачеві житло за умови, що права та обов'язки за цим договором припиня-ться у випадку приїзду до наймодавця на постійне проживання його сина.

Вищезазначені обставини характеризуються в цілому такими ри-сами: наступ обставин має бути об'єктивно можливим; сторонам не повинно бути відомо, наступить така обставина чи ні; обставина мо-же настати у майбутньому, однак вона може існувати і на час вчи-нення правочину за умови, що сторони не знали цього.

Однак слід зазначити, що обставина вважається такою, що на-стала, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сто-рона, якій це вигідно. У свою чергу, якщо настанню обставини не-добросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважаєть-ся такою, що не настала. Зазначені наслідки не наступають, якщо настання чи ненастання обставин викликано добросовісними діями однієї зі сторін (наприклад, фізична особа уклала договір купівлі-продажу меблів за умови, що продавець протягом двох місяців зможе придбати собі інший меблевий гарнітур відповідного виробника. Покупець, використавши свої можливості, допоміг продавцю при-дбати такий гарнітур). Оскільки недобросовісності у діях сторони, яка була зацікавлена в цьому, не було, відкладальна обставина в та-кому випадку вважається такою, що настала.

Правочини, що не містять відкладальних або скасувальних умов, є безумовними.

6. Окремим видом правочинів є фідуціарні (від лат. fiducia — до-віра) правочини, які мають довірчий характер. Фідуціарні правочини потребують особливої довіри сторін при їх вчиненні. Приклада-ми фідуціарного правочину є договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному фідуціарному правочині може призвести до відмови від нього (його розірвання). Правочини, що не мають до-вірчого характеру, є нефідуціарними.

У науці цивільного права існують і більш детальні класифікації правочинів, наприклад, законні та протизаконні, строкові та без-строкові, усні (вербальні) та письмові (літеральні), внутрішні та зов-нішьоекономічні, разпорядчі та зобов'язальні тощо.

2. Умови дійсності правочинів

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, до-держання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести: законність змісту правочину; здатність суб'єктів правочину на його вчинення; вільне волевиявлення учасника право-чину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам закону; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України).

Законність змісту правочину. Згідно із законом правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивіль-ного законодавства та моральним засадам громадянського суспільс-тва (ст. 203 ЦК України).

Здатність суб'єкта правочину на його вчинення. Для вчинен-ня правочину особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний об-сяг цивільної дієздатності (ст. 203 ЦК України). Так, наприклад, фізичні особи, які мають повну цивільну дієздатність (ст. 34 ЦК України), мають право вчиняти будь-які правочини. На відміну від них, неповнолітні особи віком від