Згідно з ст. 23 ЦК УРСР 1963 р. поняття юридичної особи розкривалося через сукупність певних ознак, до яких належать організаційна єдність; наявність відокремленого майна; участь у цивільному обороті від свого імені; здатність нести відповідальність; здатність бути позивачем або відповідачем у суді. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. новий Кодекс не дає розгорнутого визначення юридичної особи. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути позивачем та відповідачем у суді. І хоча може виникнути запитання стосовно того, а що таке «організація» і чому Кодекс не містить визначення цього поняття, проте навряд чи законодавець вкладав у визначення поняття юридичної особи принципово інший підхід. Тому цілком виправданим буде розгляд даного поняття через сукупність вже зазначених вище ознак, які давно відомі юридичній науці.

Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати такі властивості, як правоздатність і дієздатність, якими згідно з ст. 80 ЦК вона наділяється. Конкретніше ці поняття розкриваються у статтях 91 і 92 ЦК. Слід зауважити, що до прийняття нового Цивільного кодексу юридичні особи мали спеціальну правоздатність: ст. 26 ЦК УРСР визначала, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Тобто кожна юридична особа мала права і обов'язки, визначені її статутом. Натомість ст. 91 нового Цивільного кодексу встановила, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Така правоздатність називається. загальною або універсальною. Надання універсальної правоздатності можна вважати позитивним явищем, зумовленим розвитком ринкових відносин, оскільки відпадає необхідність відтворювати в установчих документах всі можливі види

діяльності, щоб у подальшому, наприклад, укладені договори юридичної особи не виходили за межі передбаченої установчими документами правоздатності. Проте положення ст. 91 ЦК вже зараз тлумачаться по-різному. Зокрема, є точка зору, що якщо у засновницьких документах комерційної організації не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони здійснюють, то вона може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом1. У даному випадку, реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо ж установчими документами юридичної особи визначено вичерпний перелік можливих видів діяльності, то можна вважати, що вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є недійсними. На думку Л. Медведєвої, запропоноване тлумачення зазначеної норми статті є спірним, оскільки вона не містить диспозитивності у визначенні цивільної правоздатності юридичної особи; оптимальніше було б визначити у ст. 9 Г, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, за винятком випадків, передбачених законом, адже певні обмеження мають бути' обов'язково встановлені стосовно державних підприємств, які діють в публічних інтересах та які мають бути обмежені, наприклад, в частині розпорядження своїм майном2.

Дієздатність юридичної особи відповідно до ст. 92 ЦК полягає в тому, що вона може набувати цивільних прав та обов'язків, здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Склад і перелік органів юридичної особи, порядок їх утворення, компетенція визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом, відповідними законами про цих юридичних осіб та засновницькими документами юридичної особи. Саме органи юридичної особи формують і виражають її волю, їхніми діями вона здобуває цивільні права і несе цивільні обов'язки. Особливо слід звернути увагу на положення ч. З ст. 92, якою встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження .повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тобто, якщо уповноваженою особою, наприклад директором, укладено договір від імені юридичної особи, то остання не може оспорювати його дійсність з огляду на те, що директор вийшов за межі наданих йому статутом повноважень, наприклад, потрібна була згода загальних зборів тощо. Лише у випадку, якщо інша сторона знала, що директор не має відповідних повноважень і юридична особа це доведе, дійсність договору можна заперечувати. На мою думку, така новела (зміна) є позитивною, оскільки, з одного боку, це додаткова гарантія дотримання прав осіб, які вступають у договірні відносини з юридичною особою, з іншого — це має

1 Кравчук О. Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України //
Право України, 2003. - № 12. - С. 57.

2 Медведєва Л., Гончарова Н. Зміни в законодавстві щодо організаційно-правових форм юридичних осіб //
Право України, 2004. - № 4. - С. 61. '.

запобігти можливим зловживанням з боку представників юридичних осіб.

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб'єктами цивільного права — фізичними особами, державою і територіальними громадянами.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також