вибір місця проживання, інформація, свобода об'єднань, авторство, безпечне для життя та здоров'я довкілля, свобода творчості тощо. Ці конституційні права та свободи є найвищою цінністю держави Україна та підлягають державному захисту (ст. 201 ЦК України). Така повна регламентація немайнових благ у ЦК України дає можливість зробити цей захист не декларативним, а реальним, оскільки створено механізм притягнення до юридичної відповідальності за порушення цих проголошених законом прав громадян.
Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.
Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.
Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:*
Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати
самостійно фактичні та юридичні дії.
Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зобов'язаного
суб'єкта виконання ним певних обов'язків.
Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання
механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.
Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму примусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — може володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.
Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.
У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.
Слід наголосити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин має комплексний характер). Можна навести деякі окремі приклади цивільно-правових відносин, де існують лише активні і пасивні суб'єкти: у договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, позикодавець — лише суб'єктивне право.
Таким чином, з метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок. Суб'єктом ци-вільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридичне можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України). Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення^ що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Різні об'єкти цивільних прав можуть служити задоволенню різноманітних інтересів (майнових або немайнових), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках — у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме: шляхом реалізації його обмінної вартості.
III. Науково-практичний критерій цивільно-правових відносин ПІЛ. Здійснення цивільних прав та його межі
Як зазначалося, цивільне правовідношення складається з цивільних прав і обов'язків. Воно має соціальну цінність тоді, коли воно здійснюється. Можливість здійснення суб'єктивного цивільного права полягає в реалізації тих правомочностей, які за своїм змістом закладені у правовідношенні. Але у цивільному правовідношенні є і суб'єктивні обов'язки, які можуть бути активними, коли особа повинна вчиняти певні дії, і пасивними, коли вона зобов'язана утримуватися від певних дій.
Оскільки суб'єктивні права і обов'язки взаємопов'язані, то їх здійснення залежить від способів реалізації тих чи інших. Вирізняють два принципові способи реалізації — фактичні і юридичні. Фактичні полягають у здійсненні таких дій, які викликають їх майнові і немайнові наслідки, що торкаються прав та інтересів окремих осіб, але наслідки ці не мають юридичного характеру. Юридичні способи здійснення суб'єктивного права полягають у реалізації дій юридичного характеру: правочинів, укладенні авторських договорів та інших наслідків.
Важливе значення мають способи здійснення суб'єктивних обов'язків. Суб'єктивні обов'язки активного характеру можуть призвести до припинення правовідношення в цілому або викликати у зобов'язаної особи право одержання зустрічного задоволення. Цивільно-правовий обов'язок, що становить міру поведінки, якої має дотримуватися зобов'язана особа, тісно пов'язаний з тим правом вимоги, яким наділена уповноважена особа.
Цивільне право характеризується тією властивістю, що суб'єкти цивільного права мають право вимагати від зобов'язаних осіб певної поведінки, закладеної у змісті правовідношення. Суб'єкти цивільного правовідношення діють на власний розсуд, і їх поведінка має відповідати закону, договору і звичаям ділового обороту. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права (ст. 12 ЦК України).
Якщо закон і договір є незаперечними засобами цивільно-правового регулювання правовідносин, то звичай ділового обороту є додатковим засобом.
Усі питання, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав, вирішуються
фізичними та юридичними особами на власний розсуд, що зумовлено
особливостями цивільно-правового регулювання, яке в основному є
диспозитивним. Проте в цивільному праві можуть використовуватися і
зобов'язуючі, і заборонні норми, а також норми, що встановлюють певні
обмеження. Саме у сфері всіх цих норм і