Маючи рівні процесуальні права, сторони несуть і рівні процесуальні обов’язки. В ч.2 ст.99 ЦПК України. Це важливе положення сформулювано так: особи, які беруть участь в справі, до яких закон відносять і сторони, зобов’язані добросовісно користуватись всіма належними їм процесуальними правами.

4б. Принципи цивільного процесуального

права закріплені в галузевому законодавстві.

Диспозитивність

Поняття “диспозитивність” походить від лат “dispositivus”- “маю в розпорядженні”. Юридичний термін “диспозитивність” означає можливість особи на свій розсуд розпоряджатись суб’єктивними правами. Принцип диспозитивності заключається у можливості осіб, які беруть участь у справі, мати в розпорядженні свої матеріальні та процесуальні права, а також засоби їх захисту. Так у відповідності до ст.103 ЦПК України, позивач має право змінити зміст чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою.

Свобода осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатись наявними матеріальними права і процесуальними засобами їх захисту обумовлена свободою особистості в Україні. Воля сторін в дозволених законом межах розпоряджатись належним їм правами в цивільному процесі не протирічать цілям правосуддя по цивільним справам, так як діяльність суда, його процесуальні відносини з учасниками цивільної справи будуються з врахуванням самостійності, відомої автономії, розпоряджень, які належать учасника цивільних правовідносин. Цивільний процесуальний закон в цілях здійснення судового захисту суб’єктивних цивільних прав які надаються кожному суб’єкту права і визначаються процесуальними засобаим, яким останній може вільно розпоряджатись в процесі.

Диспозитивність в області цивільного процесу являється продовженням і наслідком диспозитивного начала, характерного для цивільних матеріальних правовідносин. Початок диспозитивності Пронизує все цивільне судове провадження – від порушення конкретної справедливо виконавчого провадження.

Зміст принципу дистозитивності характеризується тими широкими правами, якими закон наділяє сторони та інших осіб в справі. В Цивільному процесуальному кодексі України вони закріплені в ст.103 . Особи, які беруть участь у справі мають широкі і різносторонні процесуальні повноваження, але зміст принципа диспозитивності включає лише ті з них, якими пов’язані з предметом судової діяльності і здійснення яких впливає на рух процесу.

В змісті принципа диспозитивності з точки зору його нормального вираження і здійснення входять повноваження пов’язані з розпорядженням сторонами матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, відносяться: пред’явлення позову та зустрічного позову, заяви, скарги, певного характеру і об’єму позовних вимог і заперечень; можливість їх змін; відмова від позову; визнання позову, заключення мирової угоди.

По своєму характеру принцип диспозитивності являється специфічним галузевим, тому що в цивільному процесі сторони можуть вільно розпоряджатись предметом судового провадження (спірним матеріальним правом ) і процесуальними засобами, тобто, своїми діями на рух процесу.

Разом з тим за судом зберігається право контролю за деякими розпорядчими діями сторін: наприклад, за заключенні мирової угоди або визнання відповідачем позову. Суд контролює ці дії з тим, щоб вони не протирічили закону і не порушували права інших (крім сторін) осіб.

Усність судового провадження

В цивільному судовому провадженні викладення процесуального матеріалу здійснюється в двох формах- усній і письмовій. Кожна з них має свої позитивні та негативні сторони. Усна форма необхідна там, де процес здійснюється гласно і переслідує мету завдань виховання. Тому найбільш прогресивним і демократичним визнається принцип усності в тому змісті, що спілкування суду з учасниками процесу повинен проходити усно і незалежно від форми повідомленого матеріалу. Тільки при цій умові процес може бути сприйнятий всіма присутніми в залі судового засідання, оскільки усна форма полегшує безпосередність сприйняття доказів судом і особами, які беруть участь у справі, прискорює процес розгляду справи.

Разом з тим при усній формі легше к онтролювати діяльність суду особами, які беруть участь в справі.

Згідно ч. ст.160 ЦПК України розгляд справи проходить усно. Це означає, що весь процесуальний матеріал (факти і докази), які використовуються судом при розгляді справи, повиннні бути викладені в судовому засіданні в усній формі .Усно повинно бути викладені роз’яснення сторін і покази інших учасниуів процесу; всі письмові матеріали (письмові заяви сторін, позовні заяви, письмові докази, письмові заключення експерта і т.д.) обов’язково повинні зачитуватись в судовому засіданні. Усно задаються питання членами суда і членами суда і особами які беруть участь у справі, постанови суду обов’язково зачитуються. Вищевикладене дає висновок зробити висновок, що найбільш повно принцип усності виражений в нормах, які регулюють судовий розгляд: відкриття судового засідання і оголошення про те те, яка справа розглядається; роз’яснення обов’язків перекладачу, прав і обов’язків осіб, які беруть участь у справі та інш.

Безпосередність у дослідженні доказів.

Контакти суду з учасниками процеса передбачає як усну форму повідомленого процесуального матеріалу, так і безпосередність його сприйняття судом. Тільки при цій умові він буде правильно зромілим і зможе визвати у потрібних випадках відповідну реакцію зі сторони суду у формі продовжуючого спілкування з учасниками процеса.

У відповідності з ч.1 ст.160 ЦПК суд першої інстанції при розгляді справи зобов’язаний безпосередньо досліджувати докази по справі: заслухати роз’яснення сторін, які беруть участь по справі, покази свідків, заключення екперта, ознайомитись з письмовими доказами, оглядати письмоивх доказів. Принцип безпосередності по своєму характеру має дві сторони: суб’єктвну та об’єктивну.

З суб’ктивної сторони безпосередність заключається в тому, що суд першої інстанції при розгляді справи обов’язково особисто (тобто безпосередньо) досліджуватиме докази