Заміна неналежної сторони. Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем. Якщо позивач не згоден на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. При відмові у позові до такого відповідача понесені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Після заміни сторони розгляд справи починається заново.

Процесуальне правонаступництво. В разі вибуття однієї з сторін в спірному або встановленому судом право відношенні суд допускає у всіх стадіях процесу заміну відповідної сторони її правонаступником. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, в якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

3. Підстави та види судового представництва.

Громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. (ст.110 ЦПК).

Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі.

Види процесуального представництва. В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК):

1) представництво громадян;

2) представництво юридичних осіб;

3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК);

4) офіційне представництво відсутнього боржника.

В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення:

1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється;

2) за ознаками особи, яка його здійснює.

За підставами виникнення розрізняють:

1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками);

2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном).

За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне.

За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб;4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).

В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою ( захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва. Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно. Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК. Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути