- про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

- про присудження робітникові або службовцеві заро-бітної плати, але не більше як за один місяць;

- про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліц-твом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, - у межах суми стягнення за один місяць;

- про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника тощо.

Новим ЦПК допускається негайне виконання рішень суду у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, та у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізич-них осіб (ст. 367 нового ЦПК).

Стаття 218 ЦПК надає право суду допустити негайне виконання рішень у справах: про присудження винагороди авторам за використання творів у галузі літератури, науки або мистецтва, за відкриття, винахід, на які видано авторське свідоцтво, за раціоналізаторську пропозицію та за промис-ловий зразок (п.1); якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення (п.2); коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим (п. 3).

Допускаючи негайне виконання з підстав (п.2,3), суд може поставити позивачеві вимогу забезпечити поворот виконання рішення на випадок його скасування.

Стаття 219 ЦПК не допускає негайного виконання:

- коли негайне виконання може викликати такі зміни у майні, після яких повернути його до попереднього стану в разі скасування рішення буде неможливим або дуже утрудненим;

- у справах про виселення громадян з жилих приміщень. Негайне виконання рішень підпорядковане загальним правилам виконання судових рішень, а тому, виносячи рішення щодо негайного виконання, суд повинен одночасно виписати виконавчого листа та здійснити заходи щодо його виконання. Одночасно в рішенні суду може бути передбачена відстрочка та розстрочка негайного виконання.

Суд, який постановив рішення, може також визначити порядок і строки виконання рішення (ст.204 ЦПК), виходячи з вимог закону і обставин справи. Так, присуджуючи майно в натурі, суд повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності (ст.206 ЦПК).

Відповідно до ст.207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не зв'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач вправі виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч.1 ст.213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необґрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному та касаційному порядку. Однак деякі недоліки судового рішення можуть бути, у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів: виправлення описки і явної арифметичної помилки; постановлення додаткового рішення; роз'яснення рішення (ст.ст. 213-215 ЦПК).

Виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні (ст.213 ЦПК). Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилка — це неправильність в діях і висновках. Це допущена внаслідок неправильності ариф-метичних розрахунків неточність в рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Під видом виправлення арифметичної помилки не можна допускати зміни висновків суду по суті спору.

Питання про виправлення зазначених недоліків судового рішення розглядається судом у відкритому судовому засіданні як з ініціативи самого суду, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши питання про внесення виправлень, суд виносить визначення, на яке може бути подана скарга чи внесене приватне подання. Закон не містить яких-небудь обмежень у термінах для здійснення дій по виправленню винесеного рішення. Однак варто виходити з того, що питання про внесення виправлень може бути порушено у межах термінів для пред'явлення рішення до виконання. Внесення виправлень у рішення, що не підлягають виконанню в примусовому порядку, не обмежується яким-небудь терміном. Якщо відновлюється термін примусового виконання рішення, то відповідно подовжується термін і для внесення виправлень у дане рішення.

По становленням додаткового рішення (ст.214 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, якій повинно задовольняти судове рішення. Додаткове рішення є способом виправлення таких недоліків судового рішення, як неви-значеність і неповнота, що не дає належним чином вирішити спір. Закон чітко регламентує, у яких випадках може бути винесене додаткове рішення (ст.214 ЦПК).

Заява про ухвалення додаткового рішення повинна бути подана протягом 10 днів з часу ухвалення рішення. Додаткове рішення ухвалюється на підставі заяв осіб, що беруть участь у справі, чи з ініціативи суду.

Суд виносить додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, що беруть участь у справі. На додаткове рішення поширюються загальні правила, що визначають порядок ухвалення і зміст рішення. Додаткове рішення не може змінювати основне рішення, торкатися інтересів осіб, які не брали участі у справі.

На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга, внесено касаційне подання протягом 10 днів із дня його постановлення.

При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення основне рішення не набуває законної сили. Строк на оскарження розпочинається з моменту ухвалення додаткового рішення.

Новим ЦПК змінено