Роз'яснення судового рішення (ст.215 ЦПК) настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі чи стає неможливою.

Право вимагати роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, і органи виконання судового рішення (ст.215 ЦПК). Під органами виконання судового рішення розуміються не тільки органи судового виконання, а й усі інші державні установи, що покликані провадити реєстрацію встановленого судом правового становища, але через незрозумілість змісту рішення зробити цього не можуть. Право роз'яснення рішення належить лише суду, який постановив його в колегіальному складі чи одноособово. Роз'яснення рішення можливе без зміни його змісту в межах вирішеної судом правової вимоги.

Право вимагати роз'яснення рішення - строкове. Подача заяви допускається, якщо рішення не виконано або ще не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'яв-лено до примусового виконання.

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом за правилами цивільного судочинства з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розглядові питання про роз'яс-нення рішення. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання.

Новий ЦПК України більш чітко визначає підставу для роз'яснення рішення суду. Рішення суду роз'яснюється, коли воно є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця (ст. 221 нового ЦПК).

Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження (ст. 290 ЦПК). У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи вищестоящим судом (ст.231 ЦПК).

Рішення Верховного Суду України набирають законної скли негайно після їх проголошення (ст.231 ЦПК).

Рішення судів у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, набирають законної сили негайно після їх проголошення.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства, визначених ст.2 ЦПК; на охорону політичної та економічної основи України, захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає.

З набранням законної сили рішення набуває властивість викликати певні результати. Результативність його ґрунту-ється на авторитетності і загальнообов'язковості.

Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, ґрунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин і забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним впливом, спри-янням мобілізації громадської думки проти порушників норм права і моралі.

Набравши законної сили, рішення суду стає загально-обов'язковим для всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст.124 Конституції, ст.14 ЦПК).

Загальнообов'язковість виявляється в таких результатах, як стабільність і реалізованість.

Стабільність - це надання судовому рішенню, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який встановлює неможливість його оскарження з боку заінте-ресованих осіб і зміну судом, який його постановив;

Незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і полягає в тому, що після його проголошення суд, який постановив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ст.213 ЦПК).

Неспростовність рішення - неможливість оскарження для сторін та інших осіб.

Виключність - неможливість для сторін, інших осіб які брали участь у справі, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав (ч.3 ст.231 ЦПК).

Преюдиціальність - обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи.

Реалізованість характеризується як гарантована для захисту права можливість впровадження в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об'єк-тивні та суб'єктивні межі.

Об'єктивні межі визначаються предметом судового роз-гляду. Встановлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються неспростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

Суб'єктивні межі законної сили судового рішення визна-чаються його дією щодо осіб: сторін та інших осіб, які брали участь у справі, та правонаступників в частині неспро-стовності, виключності і преюдиціальності.

Ухвали суду першої інстанції - це процесуальні документи, якими вирішуються різноманітні питання, що виникають в ході розгляду справи чи у випадку її закінчення без ухвалення рішення.

Ухвалами суду вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних проце-суальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Класифікувати ухвали суду можна за такими ознаками.

1. За суб'єктною ознакою:

а) одноособові - виносяться суддею одноособово го-ловним чином з питань руху справи;

б) колегіальні - виносяться судом при колегіальному розгляді справи з питань руху чи закінчення справи без ухвалення рішення.

2. За формою, якої вони набувають:

а)