На конференції країн Великої вісімки щодо проблем кіберзлочинності, яка проходила у жовтні цього року, міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер відзначив, що збитки від кіберзлочинів сягають 100 мільярдам німецьких марок щорічно. А по оцінках Рахункової палати уряду США щорічний збиток від розкрадань і шахрайств, зроблених за допомогою інформаційних технологій тільки через Інтернет, досягає $ 5 млрд.

Визнаючи загрозу безпеці та добробуту народів, яку несе у собі транснаціональна комп’ютерна злочинність, Президент України на Саміті Тисячоліття у Нью-Йорку виступив з ініціативою про розробку Міжнародної конвенції про боротьбу з комп’ютерним тероризмом [6, с. 2].

Для протидії інформаційній агресії у ряді країн почалося формування спеціальних підрозділів, до завдання яких входить не тільки захист від хакерських атак, але й кібернетичний наступ на власників кіберзброї. На думку американського генерала Едварда Андерсена, «готовність до бойових дій у кіберпросторі з точки зору національної безпеки так само важлива, як ядерні ракети та контроль над космосом [7, с. 8].

У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації для боротьби з комп'ютерними злочинами (мережевий злом, поширення комп’ютерних вірусів), з незаконним обігом заборонених радіоелектронних і спеціальних технічних засобів та із загрозою проникнення в міжміські та міжнародні канали зв’язку створено спеціальний підрозділ – Управління по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій. На створення спеціального підрозділу по боротьбі з комп’ютерними злочинами у міністерстві внутрішніх справ Великобританії виділено $ 35 млн.

Незважаючи на те що в США вже створені та діють центри інформаційної безпеки в Міністерстві оборони, ЦРУ, ФБР, АНБ і в інших федеральних відомствах. На початку цього року з’явився «Національного план захисту інформаційних систем», покликаний стати відповідно до президентської директиви PDD-63 від 22 травня 1998 р. початком довгострокової програми федерального уряду на національному рівні в сфері інформаційної безпеки. Основна мета плану – «створення системи захисту, у обмеженому варіанті, до грудня 2000 р. і, в остаточному (повномасштабному) – до травня 2003 р.». У бюджеті США на 2000 р. передбачено $1,5 млрд. на забезпечення безпеки національної інфраструктури [8, с. 10].

На відміну від західних, формування спецпідрозділів по боротьбі з комп’ютерними злочинами проходить в умовах реформування правоохоронних органів.

Специфіка розслідування злочинів у сфері високих технологій вимагає розробки принципово нової стратегії, тактики та методики, наявності спеціальних технічних засобів, внесення змін до чинного законодавства, створення центрів підготовки відповідних фахівців, спеціалізованих інформаційних систем оперативного сповіщення. Без проведення такої роботи важко говорити про надійний інформаційний захист національної інфраструктури.

Окремо хотілося б зупинитися на захисті інформаційних систем правоохоронних органів. Вони в першу чергу потрапляють в коло інтересів злочинних угруповань. Проведення відповідних технологічних заходів потребує значних коштів (так для побудови віртуальної особистої мережі VPN на основі Інтернет необхідно до декількох сотень тисяч доларів [9, с. 22]). Значних коштів вимагає і підготовка сертифікованих спеціалістів. Але навіть це повністю не вирішить проблеми надійного захисту (у відомих зарубіжних програмних продуктах існують не задокументовані можливості для отримання потрібної інформації).

Більш комплексно питання слід вирішувати базуючись на вітчизняних розробках. Тому поряд з Концепцією легалізації програмних продуктів, яка активно зараз обговорюється, необхідно розробити Концепцію розвитку вітчизняного інформаційного забезпечення. Комплексного вирішення потребує також правове виховання молоді та студентів щодо основних правил поведінки на магістралях кіберпростору. У цьому крім навчальних закладів повинні приймати активну участь засоби масової інформації (на превеликий жаль, у відповідь на побажання учасника телегри «стати хакером» на одному з центральних каналів телебачення, ведучий закликав аудиторію побажати уже не молодому гравцеві здійснення його мрії).

Поряд із зазначеним, ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України викликав ряд проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин. Зазначимо декілька з них: відсутність легальної чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення для застосування норм в практиці; термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці; велика кількість законів та підзаконних нормативних актів в сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування; нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин, нерідко не узгоджені концептуально з раніше прийнятими, що призводить до правового хаосу, тощо [10].

Зазначені та інші проблеми сформували практичну потребу визначення методології систематизації права, розробки її концепції. Ініціативна група науковців та консультантів Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю розробила Концепцію щодо реформування системи інформаційного законодавства України.

6 жовтня 2000 року на засіданні Урядовою комісією з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади, яка створена 7 травня 2000 року Постановою № 777 Кабінету Міністрів України, проект Концепції було прийнято за основу.

Враховуючи важливість правового регулювання соціальних інформаційних відносин Урядовою комісією прийнято рішення разом з Академію правових наук України до кінця поточного року залучити юридичну наукову громадськість до широкого обговорення Концепції.

Уже сьогодні з проектом Концепції можна ознайомитися на сайті міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю ( HYPERLINK "http://mndc.naiau.kiev.ua" http://mndc.naiau.kiev.ua). Це повинно сприяти адекватності процесу правотворення у сфері суспільних інформаційних відносин потребам практики (зокрема, на законодавчому рівні), комплексному, системному вирішенню проблем удосконалення інформаційної діяльності в нашій країни, та отримати переваги не тільки електронного бізнесу, а й інформаційної революції в цілому, не забуваючи