Таке трактування цивільної процесуальної правоздатності, як і визнання її передумовою виникнення всіх без виключення цивільних процесуальних правовідносин, не відповідає законодавству і має цивілістичний характер. Так, ст. 100 ЦПК [21] «Цивільна процесуальна правоздатність» дозволяє зробити висновок, що правоздатності, єдиної за змістом для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, не існує. Нею наділені тільки сторони (позивач, відповідач) і треті особи, оскільки, відповідно до названої статті, право мати цивільні процесуальні права і обов'язки признається за всіма громадянами України незалежно від їх походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, відношення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання й інших обставин, а також за підприємствами, установами й організаціями, які користуються правами юридичної особи.

Інше положення в цивільному праві, де правоздатність – загальна властивість всіх суб'єктів цієї галузі права. Кожний суб'єкт цивільного права може мати будь-які права й обов'язки і бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього в цивільному процесуальному праві не існує правоздатності, яка була б єдиною для сторін, третіх осіб, судових представників, прокурора, органів державного управління, свідків, експертів, перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бути будь-який громадянин. Свідком же може бути не будь-яка особа, а особа, якій відомі обставини, що мають значення для справи. Експертиза призначається у випадках, якщо для вирішення справи необхідні спеціальні пізнання в області науки, мистецтва, техніки або ремесел; і тільки особа-фахівець може бути експертом [4, 69-89].

Чи можна при цьому вважати цивільну процесуальну правоздатність передумовою всіх цивільних процесуальних правовідносин? Зрозуміло, ні. Її мають тільки громадяни і юридичні особи, яким надаються рівні і однакові можливості участі в цивільному процесі, тобто особи, які можуть бути суб'єктами суперечок про право, а це – сторони і треті особи. Щоб отримати судовий захист, треба вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона або третя особа.

Виходячи з названих причин, можна зробити висновок, що передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин виступає не процесуальна правоздатність, а правосуб'єктність. Процесуальна правосуб'єктність – це специфічна властивість суб'єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носіями прав і обов'язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини.

Поняття «суб'єкт цивільного процесуального права» і «процесуальна правосуб'єктність» по своєму значенню співпадають, оскільки суб'єкт права – це особа, наділена правосуб'єктністью, тобто особа, яка потенційно може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність закріпляє коло осіб, які можуть бути суб'єктами прав і обов'язків, конкретизує тим самим коло правовідносин, виникаючих на основі правосуб'єктності. Процесуальна правосуб'єктність є етапом реалізації норм цивільного процесуального права, реальною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, однак абстрактної, єдиної для всіх процесуальної правосуб'єктності не існує, а має місце правосуб'єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків і т.п.

Процесуальна правосуб'єктність має свій зміст. Вона структурована і складається з двох невід'ємних елементів: по-перше, можливості мати права і нести обов'язки (правоздатність); по-друге, можливості до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність). Для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, крім сторін і третіх осіб, в складі правосуб'єктності процесуальна правоздатність невіддільна від процесуальної дієздатності, має спеціальний характер. У правосуб'єктності ж сторін і третіх осіб такого зв'язку між процесуальною правоздатністю і дієздатністю, як відомо, немає, а процесуальна правоздатність являє собою рівну можливість в цивільному процесі зайняти процесуальне положення і мати процесуальні права і обов'язки сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього в цивільному процесуальному законодавстві (ст. ст. 100, 101 ЦПК [21]) формулюється процесуальна правоздатність і дієздатність сторін і третіх осіб з їх специфічним змістом. Оскільки правоздатність і дієздатність в складі правосуб'єктності інших учасників процесу має спеціальний, а не загальний характер і не відображає загальних властивостей всіх суб'єктів цивільного процесуального права, то і формулювати їх вміст в спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки.

Отже, цивільна процесуальна правосуб'єктність для кожного суб'єкта цивільного процесуального права специфічна.

Згідно із законом цивільна процесуальна правоздатність сторін виникає з моменту народження, а дієздатністю, як правило, наділяються ті громадяни, які досягли повноліття.

Правосуб'єктність судових представників визначається інакше. Згідно ст. 116 ЦПК [21] особи, які не досягли повноліття або над якими встановлена опіка або піклування; адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, якщо вони діють як батьки, хранителі, опікуни або як представники відповідного суду або органу прокуратури, які є стороною в справі, не можуть бути представниками в суді.

У змісті процесуальної правосуб'єктності свідків, експертів також мають місце свої особливості. Згідно ст. 42 ЦПК [21] не можуть бути свідками особи, нездатні внаслідок своїх фізичних або психічних недоліків правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або свідчити про них правильно, а також представники по цивільній справі або захисники по карній справі по обставинах, які стали ним відомі в зв'язку з виконанням обов'язків представника або захисника.

Для з'ясування обставин, які мають значення для справи і вимагають спеціальних знань в області науки, мистецтва, техніки або ремесел, судом призначається експертиза (ст. 57 ЦПК [21]). Тому цивільна процесуальна правосуб'єктність експерта визначається його спеціальними знаннями. Якщо особа не володіє такими знаннями, то на основі закону вона повинна відмовитися від дачі